Таємний сад

Ручка навiть не рипнула, i Мерi знову опинилася у фруктовому саду, обнесеному муром. Щоправда, ще однiеi зеленоi хвiртки вона в ньому не побачила.

Взявшись за ii пошуки, дiвчинка дiйшла до iншого кiнця саду й помiтила, що стiна там не закiнчувалася, а тяглася далi. За нею виднiлися верхiв’я дерев, а на найвищiй гiлцi одного з них Мерi побачила пташку iз яскраво-червоною грудкою. Несподiвано вона заспiвала, немовби звертаючись до неi.

Мерi зупинилася, прислухаючись. Чомусь веселий, нiжний свист не дратував. Навпаки – викликав приемнi вiдчуття.

У свiт, що ii оточував – величезний похмурий будинок, безкрайне голе поле i такi самi голi сади раптом увiрвалася весела червоногруда пташина i своiм радiсним спiвом спромоглася викликати на ii завше невдоволеному обличчi щось схоже на усмiшку.

Дiвчинка, мов зачарована, слухала пташку, доки та не полетiла. Чи вдасться ii ще побачити, щоб краще роздивитися? Адже в Індii такi Мерi не траплялися. А, може, вона живе таемному саду й усе про нього знае?!

Думки про запущений сад не вiдступали нi на хвилину.

Чому пан Арчибальд Крейвен закопав ключ? Якщо вiн так любив свою дружину, то чому ненавидить ii сад? Та й загалом чи доведеться iй хоч коли побачити свого дядька? Хоч наперед знала: навiть якщо це станеться, то вiн навряд чи сподобаеться iй, i це буде взаемно. А отже, жодного запитання щодо таемного саду не буде поставлено, й жодноi вiдповiдi не почуто.

«Я нiколи не подобаюся людям, i люди не подобаються менi, – пролунало у ii головi як вирок. – Я нiколи не вмiла спiлкуватися, як дiти Кровфорда.

Вони завжди весело розмовляли, смiялися й галасували».

Вона згадала червоногруду пташку, ii спiв, дерево, на якому та сидiла, i зупинилася, мов вкопана.

– Гадаю, це дерево росте в таемному саду. Нi, я впевнена в цьому, – промовила рiшуче. – Там була стiна, але не було хвiртки.

Мерi повернулася в перший фруктовий сад i знайшла там старого, який перекопував грядки. Вона зупинилася й кiлька хвилин холодно дивилася на нього.

Вiн не звертав на неi уваги, тож вона, нарештi, заговорила першою:

– Я була в iнших садах.

– Тобi нiщо не завадило, – буркнув вiн у вiдповiдь.

– Я зайшла у фруктовий сад.

– Там бiля хвiртки собак немае.

– Але там немае хвiртки в iнший садок, – сказала Мерi.

– У який садок? – запитав вiн грубо й на секунду перестав копати.

– По той бiк муру, – вiдповiла Мерi. – Там е дерева – я бачила iхнi верхiвки. На одному з них сидiла пташка з червоною грудкою й спiвала.