Таємний сад

Вона носила красивi пишнi сукнi з тонкоi тканини i на них, як казала собi Мерi, «повно мережив». Цього ранку на вбраннi «бiлоi панi» було ще бiльше мережив, нiж зазвичай, але ii очi зовсiм не смiялися. Широко розкритi, вони уважно дивилися на молодого офiцера.

– Невже все так погано? Справдi? – почула Мерi слова матерi.

– Жахливо, – тремтячим голосом вiдповiв молодик. – Жахливо, панi Леннокс. Ви мали б виiхати в гори два тижнi тому.

Мем Сагiб заломила руки.

– О, я знаю, що мала б виiхати, – схлипнула вона.

 – Я зосталася тiльки через це дурне приймання. Яка ж я дурепа!

У цей момент вiд хатин слуг почулися такi вiдчайдушнi голосiння, що жiнка мимоволi схопилася за плече молодого офiцера, а Мерi затремтiла з голови до нiг. Крики ставали дедалi голоснiшими.

– Що це? Що це? – злякано прошепотiла панi Леннокс.

– Знову хтось помер, – впевнено проказав блондин. – Ви не казали, що серед ваших слуг теж е хворi.

– Я не знала! – скрикнула Мем Сагiб. – Ходiмо зi мною, йдемо звiдси! – вона рiзко повернулася й забiгла в дiм.

Згодом Мерi зрозумiла, чому той ранок був таким зловiсним. Сталося найжахливiше: до них докотилася епiдемiя холери, i люди вмирали, як мухи. Уночi захворiла Ая, а коли пролунали крики в хатинах слуг, вона померла. Наступного дня ще трое слуг вiддали богу душу, а решта розбiглися. Панiка охопила всiх, адже смерть не оминала жодного будинку.

Доки в будинку тривав переполох, Мерi сховалася в дитячiй кiмнатi, й усi про неi забули. Нiхто про неi не думав, нiхто не шукав, i вона то плакала, то спала.

А в цей час вiдбувалися якiсть дивнi речi, про якi iй було вiдомо тiльки те, що люди хворiли й умирали. Про це свiдчили страшнi крики, що раз у раз долiтали до неi.

Врештi iй так захотiлося iсти, що вона прокралася в iдальню. Там нiкого не було, хоч на столi стояло чимало страв. Стiльцi й тарiлки стояли так, наче люди iх поспiшно вiдсунули, коли раптом стали з якоiсь причини тiкати, не завершивши обiду.

Вона з’iла трохи фруктiв i бiсквiт, а щоб утамувати спрагу, пiдсунула до себе найближчий келих з якоюсь темною рiдиною.

Вона була солодкою на смак i нагадувала виноградний сiк, тому дiвчинка випила все до краплi. Вино подiяло миттево. Якась непереборна втома, а також крики й тупотiння людей, що стрiмко тiкали з будинку, змусили ii повернутися в дитячу й щiльно причинити за собою дверi. Мерi лягла в лiжко, й сон зморив ii. Вiн був таким глибоким, що дiвчинка надовго втратила здатнiсть розумiти, що вiдбуваеться навколо.