Мандрівні комедіанти

Усе в нiй напружено вслухалося.

– Чуеш? – запитав тихо ватажко.

– Це розбiйники? – схвилювалися дами.

Ще голоснiше задзвенiла розбiйницька пiсня, глибокий сильний чоловiчий голос спiвав зовсiм поряд. А тодi до стаi в супроводi великого чорного пса увiйшов молодий стрункий гуцул iз вродливим обличчям та безстрашним поглядом, у коричневому кептарi та штанях, крисаня прикрашена орлиним пiр’ям, на оздобленому блискучими бляшками чересi – порохiвниця з оленячого рога, у руцi – рушниця й топiр, убита косуля на спинi.

То був Грегор, мисливець.

Досить незвично було спостерiгати, як привiталися закоханi, з якоюсь нiжною сором’язливiстю, на яку здатний тiльки наш народ[11 - Дивовижно, що в нашiй багатющiй народнiй творчостi, у незчисленних казках, приказках, легендах та пiснях, записаних дослiдниками чи й в таких, якi збереглися тiльки в уснiй народнiй творчостi, нiколи не стрiнеш фривольности, не кажучи уже про вiдверто непристойнi речi.]. Дiвчина стояла з потупленим поглядом.

– Доброго вечора, Атанко, – заговорив парубок.

– Добре, що ти тут, Грегоре, – мовила Атанка. Вони навiть не торкнулися одне одного.

Грегор показав нам застрелену косулю, яка, як i всi тутешнi тварини, була набагато меншою за розмiрами вiд захiдноевропейських; я й сам колись уполював сарну в Альпах поблизу Зальцбурга. Але наша косуля перевершуе альпiйську грацiйнiстю та проворнiстю. Потiм легiнь сiв на лавку поруч iз пастушкою, вони стиха розмовляли й цього разу уже трималися за руки.

Пастухи ж тим часом роздмухали ватру перед стаею.

– Добре, що ви пiдтримуете ватру, – сказав Грегор. – По сусiдству з’явився ведмiдь. Я сам бачив його слiди та роздряпанi кiгтями дерева. Йому може спасти на думку вiдвiдати й вас.

– То вогонь перед стаею призначений для того, аби вiдстрашувати диких звiрiв, – завважив професор.

– Маете рацiю, пане, – пiдтвердив мисливець. – Хоча ведмiдь не надто його боiться, бiльше рушницi та собак.

Та й взагалi, це досить-таки хитра i смiлива iстота, однак добродушна. Тiльки голод змушуе ведмедя, як i людей, до грабунку, розбою та вбивства.

– Правда ваша, – мовив задумливо опришок.

– А як його вполювати? – допитувався професор.

– Правду кажучи, – вiдповiв Грегор, – я ще жодного не вбив. Це дуже непросто. У нас е двое ведмежатникiв, Лео Скомачук та Андрiй Бегачук, якi за останнi вiсiм рокiв застрелили дев’ять ведмедiв.