Мандрівні комедіанти

Скомачук робить так: бере двi кулi, надрiзае кожну навхрест i кладе iх у свячену воду на час служби Божоi у церквi, а сам сповiдаеться й вечеряе. Тодi заладовуе обидвi кулi в одну люфу i вирушае з Богом. Ще нi разу донинi не схибив.

– Такою кулею Штефан убив Довбуша, – додав згодом й нiби злякався власних слiв, глянув скоса на старого опришка, але той байдуже сидiв собi, тож Грегор заспокоiвся.

– Довбуша? – скрикнув професор. – Того розбiйника?

– То був гордий лицар, – заперечив Грегор.

– Народ склав пiсню про нього, – втрутився я.

 – Чудову пiсню, яка пронизуе аж до кiсток. У тебе добрий голос, Грегоре, заспiвай нам.

Парубок пiдвiв погляд на опришка, мовби просив дозволу в старого.

– Та вже спiвай, – кивнув Микола.

Грегор звiв очi до стелi й заспiвав тужливим гарним голосом:

Гей, чи чули, люди добрi, перед ким то звiрi стинуть,

А за ким то молодицi, а за ким дiвчата гинуть?

То наш Довбуш, наша слава, то капiтан на Пiдгiр’i,

Красний, красний, як царевич, двадцять рокiв ще й чотири.

Ясна нiчка в Чорногорi, свiтить мiсяць зi звiздочками,

З легiнями тисяч двiстi квапить Довбуш облазами.

«Що розкажеш, пан капiтан? Чи палити, чи рубати, чи якому королевi

Кажеш голов з в’язiв зняти?»

«Вража голов не пропаде, заки руська не застила.

Але красна, красна Дзвiнка до вечiрки запросила».[12 - Автор зробив довiльний переспiв балади Ю. Федьковича «Довбуш». – Прим. перекл.]

Опришок сидiв, охопивши голову обома руками, прислухався до спiву, а сльози котилися йому з очей.

– О, молодеча пора! – пробурмотiв вiн. – Священна вiйна! Де тi вiдважнi, гарнi, героiчнi часи?

Усi глянули на нього. Грегор не наважувався спiвати далi.

– Чому не спiваеш, легiню? – запитав за хвилю старий, обертаючись до хлопця.

Грегор промовчав.

– Так-так, шановнi добродii, – пiдвiвся опришок. – Це iсторiя, яку молодь знае лише з переказiв. Тепер настав кращий, людянiший час, а тодi нам не залишалося нiчого iншого, як страждати, боронитися й боротися, вести страшну вiйну.

Тiшився, якщо обминула тебе смерть, про спокiйне життя та чисту совiсть нiхто навiть i не думав. Але молодi не мали б миру, який мають зараз, не мали б роботи своiм рукам та статкiв, не мали б нiчого нi для дому, нi для серця, якби ми не боролися, не проливали свою кров, не страждали за них. Та все ж, повiрте менi, на жоднi скарби у свiтi я не промiняв би ту пору, пору страждань, вiйни, мужностi, пору мужiв, якi не вiдали страху, героiв, святоi вiрностi й приязнi.