Мандрівні комедіанти

Приклався до вчинкiв звитяжних та жорстоких, таких, якi оспiвуються в давнiх пiснях про селянського сина Іллю Муромця[16 - Селянський син Ілля Муромець – герой давньоруського циклу народних героiчних пiсень, якi ще й понинi живуть у народних устах. Аналогами цих пiсень е iспанськi романси про Сiда та староанглiйськi балади про Робiн Гуда.] та про Івана Грозного i його опричникiв.

Не було на землi людини, до якоi не дотягнулася б справедлива рука нашого Довбуша, жоден монарх не мав такоi могутностi.

Один ксьондз, пихатий поляк, у Рiздвяну нiч вiдiгнав собаками вiд свого порога жебрака. Старий заблукав у хурделицi й замерз на смерть. А за три днi Довбуш напав на плебанiю, витяг ксьондза з хати, просто з обiймiв кухарки, скажу я вам, звелiв йому роздягнутися, й поливав його, в чому мати народила, водою, аж доки бiдака не застиг на бурульку. А тодi опришки виставили його перед входом до костелу, мов якусь статую.

Писар князя Сапiги наказав вiдлупцювати одного селянина за якийсь мiзерний недогляд пiд час роботи, та так, що той уже не звiвся на ноги.

Розпачена вдова поскаржилася Довбушевi. Ватажко лиш кивнув головою. Не минуло й тижня, як тирана схопили опришки. Довбуш виповiв йому всi його злочини, проте писаревi вистачило нахабства запропонувати отамановi грошi. Та що все золото свiту для Довбуша! Вiн звелiв прибити зухвальця мiж двома дошками та розпилити навпiл. То було жахливе видовисько, але якщо подумати, скiльки зла вчинив той мерзенник, то будь-якоi кари було б йому замало.

Ще гiрше повелося одному молодому магнатовi. За його наказом слуги приволокли до маетку дiвчину з села, дуже гарну дiвчину. Їi коханого, який спробував протестувати, вiддали в рекрути – тодi це було мiра покарання для бiдних селян. У батька бiдолашноi дiвчини забрав хату i грунт за те, шо той спробував вступитися за доньку. А натiшившись вдосталь, вигнав ii геть. Дiвчина подалася шукати справедливiсть до Довбуша. Пан був обережний, довго його не могли заскочити зненацька.

Тодi Довбуш вирiшив штурмувати маеток. Уночi ми оточили обiйстя й почали палити з рушниць. Пан i його челядь вискочили з дому. То була справжня битва, убитi й пораненi валялися довкола, а ми зариглювали дверi топiрцями i не випустили з будинку жодноi живоi душi, яка ще там зоставалася.

Мандатора опришки прибили цвяхами на дверях стодоли, як капосну сову, а панських вiрних слуг повiшали на довколишнiх деревах.