Шопенгауер як вихователь. Сутінки ідолів

Сильне приемне самовiдчуття промовця охоплюе нас iз перших звукiв його голосу; ми раптом знову почуваемося так добре, нiби зайшли в гiрський лiс i дихаемо глибоко. Ми вiдчуваемо, що тут завжди знайдемо живильне повiтря; тут е якась неповторна свобода та природнiсть, як бувае у людей, якi е господарями свого внутрiшнього дому, до того ж дуже багатого дому; на противагу письменникам, якi найбiльше дивують самих себе, коли раптом говорять щось розумне, i тому iхня манера розповiдi стае неспокiйною i неприродною.

Коли говорить Шопенгауер, це зовсiм не нагадуе вченого з вiд природи негнучкими й невмiлими кiнцiвками й вузькими грудьми, через якi вiн ходить незграбно й знiяковiло або ж набундючено; а з iншого боку, грубувата i трохи ведмежа душа Шопенгауера навчае нас не шкодувати за гнучкiстю й свiтською грацiею хороших французьких письменникiв, а нехтувати цими якостями, i нiхто не знайде в нього тiеi iмiтованоi, нiби посрiбленоi начебто-французькостi, якою так пересолюють нiмецькi письменники. Манера Шопенгауера подекуди трохи нагадуе Гете, але загалом вiн зовсiм не нагадуе нiмецьку модель. Бо вiн вмiе говорити глибокодумне просто, те, що хвилюе – без риторики, строго-наукове – без педантизму: у кого ж iз нiмцiв вiн мiг би цьому навчитися? Також вiн цураеться хитромудроi, надмiрно гнучкоi i – з дозволу сказати – трохи не нiмецькоi манери Лессiнга: i це – велика заслуга, оскiльки в тому, що стосуеться прозаiчного викладу, Лессiнг – найзвабливiший письменник з-помiж нiмцiв. І – щоб одразу сказати найголовнiше, що я взагалi можу сказати про його стиль, – я вважаю, що таке його твердження стосуеться його самого: «Фiлософ повинен бути дуже чесним, щоб не користуватися поетичними або риторичними допомiжними засобами». Звiсно, в часи суспiльних думок твердження, що чеснiсть – це щось хороше чи навiть чеснота, належить до заборонених особистих думок; тому я не хвалитиму Шопенгауера, а лише охарактеризую його, якщо повторю: вiн чесний навiть як письменник; чесних письменникiв так мало, що, насправдi, треба бути недовiрливим до всiх людей, що пишуть. Я знаю лише одного письменника, якого прирiвнюю до Шопенгауера в його чесностi, або й навiть ставлю вище за нього: це – Монтень. Той факт, що така людина взагалi писала, дiйсно збiльшуе охоту жити на цiй землi.