Драми

Кожен iз персонажiв сприймае ii по-своему: Ларя бачить у змiстi картини своерiдне керiвництво до дii – брати вiд життя всi радощi, «вижимати» плоди, викидати iх i знову братися за iншi; натомiсть Владлен переносить прихований змiст картини у сферу полiтики, герой сповнений жагучоi спраги справжнього життя, натомiсть довкруги бачить спустошенiсть i безвихiдь, «саму лише шкаралущу без змiсту». Вiн розумiе, наскiльки беззмiстовним е таке iснування, що й приводить студента до втрати будь-яких iлюзiй вiдносно «раю», початок руйнацii яких поклав епiзод першоi зустрiчi з украiнськими повстанцями, поданий у текстi як спогад про важливу подiю з юнацьких лiт.

Владлен не мислить особистого щастя тодi, коли в його краiнi «нищать людей за те, що вони не е московськоi релiгii»; вiдбуваеться усвiдомлення нацiональноi iдеi на особистiсному рiвнi, що завершуеться трагiчно – загибеллю героя.

Драма У. Самчука мае особливий ритм, який виникае за рахунок того, що розвиток дii вiдбуваеться шляхом рiвномiрноi змiни на сценi однiеi пари персонажiв iншою.

По сутi, розвиток дii твору розпадаеться на кiлька дiалогiв: Чортомолов – Ларя, Ларя – Розенфельд, Ларя – Владлен. Обмiн реплiками Ларi з чоловiком i урядовцем особливих доручень поступово переходить у дiалогiчний поединок зi студентом-хiмiком, що займае половину тексту всiеi драми. Із шести персонажiв як носiiв дii видiлено чотири; вони внутрiшньо пов’язанi мiж собою за ознаками контрасту. Кожна мiзансцена мае струнку архiтектонiку, що наближае Самчукiв твiр до кращих зразкiв свiтовоi лiтератури, якi взорувалися на античну драму. Можемо стверджувати, що в першому драматичному творi, як i у прозових, письменник заявив себе традицiоналiстом, що знайшло вiдображення у традицiйнiй органiзацii твору. Орiентацiю на класичну драму засвiдчуе еднiсть мiсця дii та часу: дiя вiдносно простору нерухома i вiдбуваеться тiльки в кабiнетi Чортомолова протягом дуже короткого часу – кiлькох годин одного вечора, вiдправними точками е початок i кiнець трансляцii вечiрнього концерту з Москви по радiо. За рахунок дii еднiсть часу е внутрiшнiм виявом психологiчноi концентрацii драми, iнтенсивностi внутрiшнього життя героiв, напруженого переживання ними власноi долi. Драматург так моделюе матерiал твору, що виникають епiзоди, якi дозволяють головним персонажам розкриватися з винятковою яскравiстю.

Немае сумнiву, що на поетицi драми вiдбилися, з одного боку, тодi ще незначний прозовий досвiд У.