Повість про Ґендзі. Книга II

А от прихильнiсть Гендзi до неi наростала з кожним днем так, що вiн навiть розповiдав про неi i дружинi Мурасакi. «У нiй е щось навдивовижу привабливе! Їi матерi не вистачало яскравостi. А ця й розумна, i привiтна, тож про неi можна не турбуватися», – хвалив вiн ii. З досвiду знаючи, що такi випадки в життi чоловiка завжди просто так не закiнчуються, Мурасакi, вiдразу насторожившись, зауважила: «Може, вона й справдi розумна, але менi ii жаль, якщо вона вам довiрилася».

«А чому менi не можна довiряти?» – спитав Гендзi.

«Адже навiть менi через вас довелося пережити чимало нестерпно сумних годин. Невже ви думаете, що я про це забула?» – злегка всмiхаючись, вiдповiдала Мурасакi.

Вражений ii догадливiстю, Гендзi сказав: «Мене ображае ваша пiдозра. Невже ви думаете, що вона нiчого б не помiтила?» – i перервав цю неприемну розмову, але в душi занепокоiвся: «Звiдки у дружини такi думки?» Адже сам вiдчував, що його серце схильне до легковажних вчинкiв. Тамакадзура так запала йому в душу, що вiн часто навiдувався в ii покоi у Захiдному флiгелi i з величезною увагою ставився до ii потреб.

Одного тихого вечора пiсля дощу, поглядаючи на свiже й приемне небо над яскраво зеленими молодими кленами i дубами в саду, Гендзi вимовив: «О так, «днi лагiднi й свiтлi…»[104 - Слова з вiрша Бо Цзюйi з описом лiтнього краевиду.] – i, вмить згадавши блискучу красу Тамакадзури, як завжди, крадькома поспiшив до Захiдного флiгеля. Саме тодi дiвчина, зручно вмостившись, мабуть, вправлялася в калiграфii, але, помiтивши Гендзi, встала i сором’язливо опустила очi.

Вiд ii зашарiлого обличчя повiяло свiжiстю. М’якою грацiею рухiв вона скидалася на покiйну матiр, тож, розчулений до слiз, вiн сказав: «З першоi зустрiчi я не помiчав у вас великоi схожостi з матiр’ю, але тепер часто дивуюся: «Це часом не вона?» Як це зворушливо! Я звик бачити, що Югiрi нiтрохи не схожий на свою матiр, i тому думав, що дiти взагалi не бувають схожими на батькiв, аж поки не з’явилися ви…»

Вибравши з плодiв на кришцi вiд скриньки мандарин, Гендзi сказав:

«Як згадую

“Квiтучих мандаринiв аромат”[105 - Цитата з вiрша: «Чекаю травня, / Щоб вдихнути знову / Квiтучих мандаринiв аромат, / Якими любоi колись / Рукава пахли» («Збiрка старих i нових японських пiсень», 139).

]

На рукавах ii,

Нiяк не зрозумiю,

Хто передi мною: мати чи дочка?

Усi цi роки я нi на мить не забував про покiйну, i нiщо не могло мене втiшити.