Знахар

Власне, вже закiнчив роботу i мостив собi мiшок iз рештками сiна, коли з ями долинув якийсь стогiн. Про всяк випадок перехрестився i наставив вуха. Стогiн почувся ще яснiше.

– Гей, там! – крикнув. – Що за дiдько?

– Води, – почувся слабкий голос.

Цей голос Павловi Баньковському видався знайомим. Увечерi вiн iхав до мiста i бачив Матеуша Пiотровського з Бучинця, який так само iхав на вивiз смiття. Щось пiдказало Баньковському, що це власне Пiотровський. І голос той самий, i завжди вiн до цiеi ями зсипав.

Роззирнувся довкола. Ще було темно, на сходi ледве сiрiло. Якщо Пiотровський свою фурманку залишив тут, то кiнь напевно сам потягнувся до Бучинця.

– А то ви, пане Пiотровський? – запитав. – Впали сюди, чи що?..

У вiдповiдь почувся тiльки тихий зойк.

«А може, то йому тi мiськi зробили?» – подумав господар. Вiд людей iз мiста всього найгiршого можна чекати.

Помацав ногою спадистий схил, пiсля роздумiв повернувся до коня, вiдв’язав шнури, якi слугували замiсть вiжок, зв’язав iх мiж собою, тугим вузлом прив’язав до осi та, тримаючись за шнур, спустився вниз.

– Пане Матеуше, вiдгукнiться, бо темно, – закричав вiн. – Де ви?

– Води!.. – почув голос вже бiля себе.

Вiн схилився i намацав плече.

– Води не маю, звiдки вода? Мусите вилiзти нагору. А де ваш кiнь?.. Сам додому вирушив?.. Ну ж бо, не пiднiму вас, спробуйте встати.

Вiн притоптав ногами смiття, обперся i шарпнув безвладним тягарем.

– Руштеся. Далi, далi! Сам не дам ради.

– Не можу.

– О-о-о! Не можу! Пiднатужтеся. Бо ж не будете тут здихати.

Руки Баньковського натрапили на густу рiдину, яка облiпила волосся. Понюхав своi пальцi й запитав:

– Побили вас, чи що?

– Не знаю…

Селянин задумався.

– Так чи сяк, не будете тут здихати. Тьху!.. Вважайте, у мене е шнурок, аби ви тiльки пiднялися, то якось пiдтягнетесь.

До лежачого, мабуть, поверталися сили, бо вiн поворушився раз, удруге, але знову впав, хоч Баньковський пiдтримував його як мiг.

– Нема ради, – вирiшив вiн, – треба йти по пiдмогу. Напевно, вже люди поприiжджали.

Видерся з ями i через кiлька хвилин повернувся з двома iншими, поясняючи iм, що якiсь варшавськi розбишаки побили тут Пiотровського з Бучинця. Селяни без розмови взялися за роботу i незабаром витягнули пораненого та поклали на возi старого. Зрештою, врятований почувався краще, бо сам сiв i почав скаржитися на холод.