Щось більше за нас

– Но, ведь… Как же ти будеш падать в обморок, еслi етого в драме нет? – не звернувши навiть уваги на Залiзняка, скрикнув Гаркун. – Ето ж… ей-богу!..

– А в драме есть, что она пойот по нотах? Єсть?

– Но… Єслi б ти знала напам’ять, так…

– Ну, так i не разсказивай… Ну, словом, я падаю в обморок, iлi… iдi себе к чорту с твоiм спектаклем, вот i всьо!..

І, повернувшись, одiйшла в куток i сперлась на «лiс». Гаркун стиснув плечима й замовк.

– Себе не бойсь можно! – знов почала Галiна. – Єму й то, ему й сьо… Скажiте, пожалуйста, цаца какая… Набрал какiх-то… пiсарей, сапожнiков… Іграй с нiмi… Єщо указивает…

– Анна Семеновна! – вмить обiзвався трохи блiдий Петренко.

 – Не я просив Василiя Олександровича грати з ними, а вони мене, значить…

– Ну, то й поцiлуйтесь iз ним!..

– А для чого ж оскорблять нас? – умiшалась Петренкова, й гарненьке ii лице спалахнуло полум’ям. – Що ми вам должни 10 рублiв, так ми… одиграем вам… а…

– Воображаю ету iгру!

– Ви тiльки умiете iграть? Не задавайтесь, пожалуста! – блиснула очима Петренкова i круто одвернулась вiд Галiноi.

– Васька! – вмить кинулась та до Гаркуна, як опечена. – Єслi ти не вибросiш iх вон сейчас же, я iграть не буду! Онi уже давно мне дерзостi говорять! Я со всякой швалью iграть не желаю!

– Сама бариня!.. – кинула Петренкова.

– Та цить! – спинив ii чоловiк, але пiзно!

Пiднялась лайка, крик, галас. Гаркуна й не слухали, ось-ось учепляться в коси одна однiй. Бачачи, що така репетицiя не скiнчиться й до спектакля або скiнчиться таким, що доведеться побувать у полiцii, я голосно заявив, що або будемо кiнчать, або я кидаю i йду додому.

Сварка затихла, i драма якось скiнчилась.

– Ну, тепер ще водевiль, та й годi! – промовив Гаркун i пiдсунув менi другу книжечку.

– Я водевiля iграть не буду, – суворо бовкнула Галiна.

– Почему?

– Не хочу!

– Хм…

Усi замовкли й подивлялись то одно на другого, то на Галiну, що «iндиферентно» палила собi цигарку, розвалившись на стiльчику.

– Так давайте дивертисмент, та й шабаш! Що там! – скрикнув Гонта.

 – Я на балабайку, Залiзняк на губах… Ідьоть, Залiзняк?

Залiзняк тiльки всмiхнувся й подивився на Гаркуна.

– Так не будеш? – спитав той у Галiноi.

– Нет.

– Ну, то ми поставим справдi дивертисмент… Скажем публiцi, що… Ну, словом, щось скажем… А що ж на дивертисмент?

– А я вийду, постою, постою, та й пiду… – засмiявся Гонта. – І буде ефект, ей-богу!

– Хм… – замислився Гаркун. – Так… Хм… Ну, знаете що?..