Щось більше за нас

Талант же його, мабуть, виявлявся в тому, що вiн за одним духом викрикував свою ролю, котру знав, як Отченаш, i умiв добре «реготатись». Гаркуновi дуже подобалось, як Гонта починав тарабанити своi «мiсця», не зупиняючись нi на один мент, хоча, треба додати, сам вiн дуже погано знав свою роль. Але вiн на це не вважав.

– Я таки нiколи й не вчу ролi, – говорив вiн. – Суфльор, вдохновенiе, от i все… Старий, опитний артист нiколи не вчить… Іскуство така штука, що… е… е…

Тут вiн зупинявся, жував трохи губами й накидався на кого-небудь.

Так таки я й не довiдався, яка така «штука» iскуство. А шкода, та й немала!

Почалася п’ята дiя.

– Ну, тепер ви вже, пожалуста, тiльки реплiку менi, тiльки реплiку… – звернувся до мене Гаркун, – тут такi мiсця, що без суфльору треба…

Вiн грiзно нахмурився i став серед кону. Здавалось, от-от стiни не витримають цього погляду, зваляться i помнуть так гарно намальований лiс.

– Ну? – скомандував вiн менi.

Я подав йому реплiку, вiн сказав ii… але далi у нас не поiхало.

– Далi, далi, що ж ви!

– Та вам же тiльки реплiку…

– Ах, пожалуста, давайте! Що, ви хочете все настроенiе мое прогнать?!

Я злякався цього й почав йому прямо таки суфлiрувати.

– Нi! Так не можна! – махнув вiн рукою й розправив брови. – Я ж вас просив тiльки реплiку, а ви… Ох!

Я тiльки руками розвiв.

– Петренко! Це вам не полiцейська канцелярiя! То там можна було строчить бумажки й сiдать… Прошу встать! Що це справдi таке?! – загорлав вiн.

 – Я й на репетицii скликай, я й реквiзит готов, я й за музикою бiгай, я й на сценi вивозь, я… а ви будете грошi забирать i сидiть собi! І прошу менi з iнтонацiями й жестами репетирувать… Залiзняк! Це вам не сапожная мастерськая!.. Шо, ви думаете, що й тепер вам сапожная мастерськая?.. Станьте ближче… Та куди? До кругу ближче… Ви, Гонта, перейдiть на той бiк… Треба, щоб група вийшла, картина… Галя, перейди сюди…

– Глупостi! – одрiзала Галя. – Нiкакой картiни не вийдет… Нужно, чтоб Петренко стал за Людмiлой Петровной… Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб…

– А ти всьо-такi думаеш падать в обморок? – перебив ii Гаркун.

 – Но ето ж… абсолютно…

– Ти абсолютний дурак! Раз я говорю, что буду падать в обморок, так, значить, буду… І не тебе меня учiть, вот что! Лучше б своiх сапожнiков учiл… Вон как стоiт! – зневажливо тикнула вона на Залiзняка, який почервонiв i, випрямившись, боязко подивився на Гаркуна.