Щось більше за нас

– Сказано в 12 на репетицiю, а ви коли приходите….

– Та раз у раз же ми так збираемся! – промовив Петренко, дивуючись.

– Молчать, – умить чогось скипiв Гаркун. – Я – режисьор i приказую вам не спiзнятися бiльше… Абсолютное свинство!.. Ставайте на мiсця… Пожалуста! – звернувся вiн до мене i ткнув пальцем у першу дiю драми «Люте серце, або ж Чотири смертi разом».

Репетицiя почалась. Гаркун був справдешнiм режисером. Вiн кричав, лаявся, бундючився, викривлявся i весь час коверзував Петренками, як сам хотiв.

То не туди стала вона, то не так повернувся вiн, то не з того боку обняла вона, то не в ту щоку поцiлував вiн. Петренки покiрливо робили, як хотiв вiн, i iнодi перекидалися сумними поглядами.

– Ну, от! Ну, от! – кричав Гаркун, пiдбiгаючи до Петренка. – Хiба ж так хто сердиться? Ви понiмаете, що так не можна сердиться?!. Насупте брови. Ще!.. Ще!.. Стулiть губи…

– Та менi ж говорити треба, як же я стулю губи?

– Пожалуста, не розказуйте! Коли треба говорить, вони сами розтуляться… Ну… Тепер… Зробiть взгляд грозний…

Петренко стулив губи, насупив брови i «зробив взгляд грозний».

Вийшло, нiби вiн зiбрався заплакати.

– Ну, так… Тепер далi… Тiльки станьте до рампи ближче… І ви, i ви… – злегка штовхнув Гаркун Петренкову, – положiть йому руку на плече… Ну, й дивiться на нього. Прiятнее, прiятнее дивiться… Смiйтесь до нього… Бiльше… Ну? Далi…

Тут увiйшли ще двi панii i, нашвидку хитнувши всiм головою, стали збоку. Гаркун тiльки суворо подивився на них.

– Залiзняк! Що ви все руками тикаете, як говорите? – причепився вiн до Гонтиного приятеля. – Ви ж не дратву просовуете в чоботи? Коли ви вже забудете свою мастерськую?.. Абсолютно глупий народ!

Залiзняк нiяково всмiхнувся й мiцно склав руки на животi.

– Ну, от! Вiн iх на живот!.. Ну, положим, нехай так… Держiть, держiть так… Та веселей смотрiть… Пiднiмiть голову… Та громче говорiть, бо вас i не почують… Ну, повторiть вашу фразу…

– Та годi вам уже свариться! – крикнув Залiзняк iз ролi й махнув рукою.

Але, злякавшись, зараз же склав ii знов на живiт i подививсь на Гаркуна.

– Бiльше iнтонацii треба… – сказав Гаркун. – Ну, далi.

Тiльки до Гонти та до Галiноi не мiг причепитись. Гонта, очевидячки, був «талант». Вiн поводився вiльно й розв’язно. Коли кiнчалась його роля, вiн брав у руки балабайку i, пiдморгуючи двом панiям, що несмiливо всмiхались до нього й скоса подивлялись на Гаркуна, тихо дзвенiв на нiй.