Щось більше за нас

Але, не вважаючи на цю простоту «гриму», лиця були поважнi й навiть торжественнi, видно було, що мало бути щось таке, до чого «iндиферентно» вiдноситись «абсолютно» не можна.

Я попробував було заговорить до Гаркуна про те, що може сьогоднi й грати не доведеться, бо щось публiки не густо, але вiн з такою величнiстю одповiв менi, що йому тепер не до публiки, що вiн слова свого ламати не може i, що б не було, а буде грати, з таким натхненим лицем попрохав не чiплятись до нього в такий час з «матерiальними пустяками», що я аж засоромився самого себе.

Але не встиг я одiйти, як в уборну ввiйшла касирша i звернулась до Гаркуна з тим же:

– Василiй Олександрович! Публiка просить начинать, а в касi всього 6 р. 73 к. Будем iграть?

Господи! Я нiколи не бачив i, мабуть, до вiку вже не побачу такого лиця, з яким добродiй Гаркун повернувся до касиршi. Уявiть тiльки собi: великi, товстi брови, з яких аж сипалась сажа, червоний нiс, розпатланий парик, зморшки вiд ока до рота i погляд грiзний, величний i страшний.

Касирша вже й не казала бiльше нiчого, побачивши це лице, а вiн ще й додав словами:

– Ви бачите, що роблю! Ви бачите, до чого я готовлюсь? Вам повилазило? Що, ви хочете, щоб я сьогоднi оскандалився? Ви хочете все настроенiе мое зiгнать?.. Скiльки б не було збору, ми граем! Пiдiть i скажiть це публiцi! Через полчаса начинаем!

Касирша зникла, наче ii вiтром змело.

– Васька! – вмить почувся з-за перегородки, що передiляла жiночу «уборну» вiд чоловiчоi, голос Галiноi. – Неужелi ти думаеш iграть прi 6 рублях збору? Ведь ето iдiотство!

Тут, я думав, добродiй Гаркун не витримае такоi наруги над своiм «настроенiем» i покаже, як можна так «iндиферентно» вiдноситися до «iскуства, котре есть така штука, що»… Але вийшло iнше.

Правду кажуть, що чужа душа – темний лiс. Добродiй Гаркун тiльки лагiдно вiдповiв:

– Ну, а що ж робить?.. Треба… Може, хоч музикантам стане… Та, може, ще й публiка надiйде…

– Смотрi! – почулося з-за перегородки.

– Дайте первий дзвонок! – скомандував Гаркун.

Усi кинулись шукать дзвiнка, й один iз добродiiв, що знайшов його в куточку на табуретцi, несамовито загримiв i вискочив у садок.

Я подивився ще трохи, як добродiй Гаркун репетирував перед дзеркальцем рiзнi страшнi пози, i вийшов знов у садок. Музики мовчали, i з дорiжок садка неслась тиха розмова парочок. На тину «партера» вже сидiла частина публiки i, то спихаючи одно одного, то виробляючи всякi гiмнастичнi рухи, весело чекала початку.