Щось більше за нас

 – Я вже пiду, а то панi як побачать, то знов будуть смiятися з мене, скажуть, що я знов до вас ночувати ходжу… Бо вони тодi бачили, як ви впускали мене до себе…

– Ну, от! Я iй одно, а вона менi «ночувати». Що перш було, то годi вже тепер; я тепер iнший, щоб ти знала… А по-руськи… Ну, йди, йди… боiшся.

– Ох-ох-хо! – важко зiтхнув Вася, як Катя вийшла. – Роботи, роботи скiльки! Ця читати не вмiе, той книжки нiколи не бачив… Нi, годi, годi! Скорiше за працю, скорiше! О, мати… Нi, мати добра… Треба з нею по-росiйському… Що ж таке, що по-росiйському? Говорять же по-французькому… Треба бути тiльки твердим, прямо твердим, як… як… ну, як камiнь, камiнь твердий?.

. Словом, стояти на своему i пас!

– Панi в спальнi! – просунувши голову в дверi, промовила Катя i зараз же сховалась.

– Ну, Господи поможи, – шепнув Вася i, твердо ступаючи, пiшов до матерi.

– Я, мамо, – почав Вася по-росiйському, вступаючи в кiмнату матерi й пiдходячи до неi, – прийшов серйозно побалакати з вами…

– Ой, Господи! – засмiялась мати.

 – Ти мене лякаеш. Сiдай, сiдай, голубе, i викладай усе свое серйозне.

Ну, от тепер треба сказати: «Мамо! Я ваш син!» – подумав Вася i промовив:

– Нам треба вияснити… вияснити… все чисто…

– Ну, i виясняй… Тiльки, голубчику мiй, навiщо ти начепив на себе цю товсту, гидку сорочку? Фу, та вiд тебе прямо-таки мужиком несе! Ха-ха-ха! Ну, чудачок ти мiй!

– От, мамо, я про це й хочу поговорити, – похмуро промовив Вася.

 – У вас такi погляди на це дiло, у мене такi… Я – ваш син, ви – моя мати…

– Ха-ха-ха! – весело вiдкинулась на спинку крiсла мати. – «Я ваш син!» Ох, цього, iй-богу, не можна подумати! Почепив сорочку цю, чоботи, шаравари кучерськi i лiзе в моi сини. Ха-ха-ха! Ах ти комiк, комiк! Ну, i навiщо тобi це, га?

– У кожного своi погляди…

– Постiй! А не краще одягтись у чисту одежу, причесатися?.

. А тобi так до лиця був блакитний комiр студентського сюртука… Їй-богу… Ти сам бльондин, у батька ти весь… Потiм… Ха-ха-ха! Повиносив крiсла, килимки, м’яке лiжко…

– Мамо! – перебив Вася. – Ви менi одно скажiть… i ще от що: не смiйтесь…

– Та як же, любий, не смiятися!

– Ну, так я пiду i… словом, ми розiйдемось.