Щось більше за нас

 – Я вже жив так, остогидло!

– А ти спочинь! Звiсно, надокучае одно, спокою треба, а головне, не по багату живи… От, як я… Ха-ха-ха! То спочиваю, то «живу».

– Нi, мамо! – твердо промовив Вася i встав, злегка вiдвiвши руку Вiри Андрiiвни зi своiх плечей. – Моi намiри твердi. Це мое останне слово… Я кинув те життя i починаю нове… До вас же я повернувся, як до рiдноi людини, до матерi, а ви, – гiрко всмiхнувся вiн, – смiетесь iз мене!

– Та як же! Ну-ну, не сердься, ну, сядь! Ну, поговоримо! Куди ж ти? Посидь iще!

Вася сiв.

Вiра Андрiiвна тихо прихилила його голову собi на груди, заглянула йому в очi й почала гладити тихенько й нiжно по щоцi. І пiд це погладжування так тепло зробилось Васi, так мило, так жаль чогось себе, що прийшлось повернути голову й сховати лице пiд рукою матерi.

– Так ти не осуджуеш своеi гидкоi мами? – тихо промовила Вiра Андрiiвна й почула, як серце ii дуже-дуже забилось, чекаючи одвiту.

– Нi, – прошепотiв Вася, й йому ще жалкiше зробилось i себе, й матерi, котра в цю хвилину щасливо й радiсно посмiхалась, дивлячись кудись далеко-далеко.

– Можна? – почувся голос за дверима i, не дожидаючись одвiту, в кiмнату швидко ввiйшов добродiй у чесучевiм пiджацi, широких, модних штанах, чорнявий, високий, вусатий.

– Нещастя, Вiро Андрiiвно, – промовив вiн, сiдаючи на крiслi.

– Яке? – схопилась Вiра Андрiiвна i трохи зблiдла.

– Упала дiвка в барабан, i одiрвало шматок ноги…

– О, Боже! Де вона? Де?

– Та ви не турбуйтесь так…

– Я тебе питаю, де вона, де? – крикнула Вiра Андрiiвна.

– Ми не однi, Вiро Андрiiвно! – змiшався добродiй, поглядiвши на Васю, котрий стояв блiдий, чекаючи одвiту.

– Ах, Господи! Я тебе питаю, Сiгiзмунде, де вона, а не скiльки нас тут! Та говори ж, говори, де вона? І дуже, дуже?

– Та нiчого… Коло бiлоi кухнi, привезли ii…

Вiра Андрiiвна й Вася зараз же вибiгли.

Через пiв години Вiра Андрiiвна вернулася розхвильована, сердита й блiда.

– Це все через цього дурня, через цього божевiльного, через синка мого! – накинулась вона на Сiгiзмунда Станiславича. – «Ідеi», «хазяйство»! А ти де був!

– Я ж iздив на поле, я ж тепер в одставцi, – усмiхнувся Сiгiзмунд Станiславич.