Щось більше за нас

– Як?

– Та так… Я, значиться, був три днi. Але я ездiл… ще за делом, таки ж для економii. Потому, виходить, я вже бил чотири днi, а не три.

– За яким дiлом? – похмурився Вася i подумав: «Господи, як пропада украiнська мова! “За делом”».

– Та я ж возiл учорась Сiгiзмунда Штаниславича до залезной дороги. Усьо ж таки день.

– От анафема, – шепнув Іван Галка Семенастому. – І тут урве сiм гривень! За те, що дiвку пiддержував.

– Ну, добре, – одвiтив Вася й додав ще сiмдесят копiйок.

– А це, – нiяково протягаючи книжечку, пробурмотiв вiн, – так… дiтям вашим книжка. Читати…

– Та у мiне, паничу, нема дiтей, я удов… – засмiявся Семен Нужний, але книжечку взяв, поторкав ii пальцем i поклав за пазуху, моргнувши хлопцям. Хлопцi пирснули i повiдвертались.

– Трохим Нужний!

– Тю! Та всi Нужнi! – почулось у купi. – Кому вони нужнi?

– Собацi за п’яту ногу!

– Ви були п’ять день?

– Нi, паничу, шесть; я бил шесть дньов.

«О, знов: “бил”, “дньов!”» – подумав Вася.

– Як же шiсть? Тут записано п’ять, – подивився Вася в книжку, – ну, так! Трохим Нужний п’ять день. Як же так?

– Та, мабуть, паничу, забили записать, а я шесть дньов бил. Ось даже спросiте у кого вам буде завгодно…

«Ох, як коверкають, ох, як коверкають», – з мукою думав Вася i, не розбираючи вже, давав стiльки, скiльки йому казали, не забуваючи кожному всунути книжечку.

– Ану, ви, чорнявi на три пальцi пiд носом… Розступiться, дайте дорогу!

– Еге ж, який проворний, пiдожди трохи!

– Та менi нiколи.

– Ну, а ти ж бачиш, що ми танцюемо, потанцюй i ти.

– Та iй-богу, нiколи. Мене панич швидко рощитають.

– Шо там таке? – спитав Вася, рощитуючи вже дiвчат.

– Та парубок хоче рощот…

– А як його звуть?

– Корнiй Буряк. Буряк! – крикнув парубок.

– За тиждень?

– Тиждень.

– Ну, йди, бери!

– А книжка ж нащо, паничу?

– Прочитаеш завтра! – одвiтив Вася i нахилився до грошей.

Парубок подивився на книжку, на дiвчат, здвигнув плечима i, протовпившись, побiг за чоловiками, що сходили вже на греблю.

– Ну, й чудасiя! – крикнув вiн, наздогнавши iх. – На придачу книжка!

– І тобi? – спитали декотрi.

– І вам хiба дав?

– Дав.

– Тю! Навiщо ж це?

– Ану, яка в тебе… «Вiд чо-о-го вме-р-ла Ме-ла-ся». І в мене така. Що ж це за знак?

– Може, це… що-небудь…. таке… – покрутив пальцем коло лоба Семен Нужний.