Щось більше за нас

 – Розумне!

– Буде тобi розумне, – похмуро кинув Трохим, – як побачить становий!

– Ну да!

– От тобi й «ну да»! Хiба не пам’ятаеш, що було торiк Карачiвському вчителевi, як знайшли у нього книжки?

– Та то ж багато… А в мене одна.

– То все одно… Не бiйся, якби що путне, не давав би вiн даром… Кумедний, кумедний, а такого москаля пiдвезе, що… знатимем…

– Та де там! – вмiшався Галка. – Хiба такий що зробить? Забавляеться прямо з жиру та й годi! Вiн плохий! Ти ж чув, що вiн сьогоднi говорив: «Я, каже, хочу з вами жити, як брат з братами.

– Аякже! – вiр йому! Говорити все можна.

– А що то вiн щось за якесь «просвiщенiе» казав. Усе щось «просвiщенiе» та «просвiщенiе»?

– Та дурний!

– Хто?

– Та хоч би й панич. Меле, меле… Тут iсти аж душа болить, а вiн щось базiка… Хоч би вже в школу iхав скорiше.

– Та вiн, кажуть, уже не поiде в школу, хазяйнувати буде. Та за Галькою бiгати…

– Та ну?

– Побий мене Бог!

– Ну, й дурний.

– Дурiють пани!

– Чисто, що дурiють. Тепер книжечки дае. Ну, куди я ii притулю! – витягнув Семен Нужний книжечку i розiп’яв на пальцях.

– А на цигарки! Не зна куди дiти.

– Тю! Що то за бита голова… Ану-ко, дай тютюнцю! Побачимо, як то воно з буки-аз-ба закуриться… Хм… Ач, ще й м’яке-енька яка! Ач, ач! Ловка книжечка… Ану, кресни огню… Побачиш, хороша книжечка… Ач!

Стали, зробили цигарки, креснули вогню, запалили, похвалили, попрощались i розiйшлись по селу, смiючись з кумедного панича.

А тим часом гомiн потрохи стих, зайшло сонце, з другого боку виплив мiсяць, заморгали далекi зорi, забiлiли нагорi млини, мов срiблом покритi, зашелестiв щось очерет понад ставом, зашепотiли верби, нагинаючись одна до одноi й тихо-тихо стало. Пройшли дiвчата, прогомонiли, знов ще тихiше стало.

Пiд водяним млином на якомусь пнi сидiли Вася й Галя, обнявшись, щiльненько притулившись.

– Чого ви так дивитесь на мене? – нахилила голову Галя. – Я не люблю так!

– Любуюсь твоiми чудовими очима, твоiми чорними бровами, твоiм милим, хорошим лицем…

– Ну, вже пiшли розписувати!

– Любуюсь i думаю! – не слухаючи говорив Вася. – Пропаде ця краса дарма! Пропаде!

– А може, не дарма? – засмiялась Галя й подивилась прямо в лице Васi.

– Продаси?

– Купiть!

– Що дати?

– Що?.. Що?..