Щось більше за нас

Галя замислилась, потiм глянула на Васю, обняла, поцiлувала, одiпхнула й промовила:

– Нiчого…

– Як же так?

– Комусь iншому продала б, а вам нi.

– А все таки продала б?

– А що ж! Дивиться? Пхи!

– Галю! – похитав головою Вася. – Навiщо ти так говориш? Як тобi не сором!

– Ха-ха-ха, – нiяково розсмiялась Галя. – А ви й повiрили?

– А повiрив i вiрю, що продаси…

Галя промовчала й дивилась на греблю, над котрою схилились верби i мов дiти закривали, обкутували ii тiнню, щоб мiсяць не мiшав заспокоiтись натовченiй, натруженiй за день.

Дивилась на ставок, що хлюпався хвильками ледве не бiля ii нiг, дивилась на хатки, залитi мiсяцевим свiтлом, на панський будинок, що глядiв у ставок з високоi гори, на далекi гаi, на широке поле з розкиданими по ньому скиртами, дивилась, пильно дивилась, а бачила зовсiм iнше. Мовчав i Вася, i теж дивився, i теж бачив iнше.

– Ви бачили мою сестру Марiйку? – тихо спитала Галя, не повертаючи голови i все дивлячись кудись.

– Нi, не бачив! Чув за неi, що вона… продала?

– Жаль, що не бачили! От хороша, так хороша!

– Краща за тебе?

– Хм! Куди менi! Висока, бiла, брови чорнi-чорнi… А одягнута як. От одягнута! Усякi кохточки, спiдницi панськi, шляпи, перстенi… От!

– Аж очi загорiлись, як за кохточки почала, – смiявся Вася, – мабуть завидно?

– А завидно!

– Так чого ж? Давав же тобi лiкар той 50 карбованцiв, щоб пiшла до нього. Бiжи, вiн пошие все.

– А ви думаете, не пiду? – швидко повернулась до нього Галя й блиснула очима.

 – І пiду!

– І пропадеш!

– Чорт його бери! Вже краще, нiж тут у цьому паскудному селi пропадати. Сами ж кажете, що краса дарма пропаде. Ну, й не буде дарма.

– І мене покинеш? – тихо спитав Вася.

Галя мовчала.

– Ет! – махнула з досадою рукою Галя.

– Що «ет»?

– Охота питати? Знаете ж, що не покину, так ще…

– Хiба так дуже любиш? – притягаючи ii до себе, заглянув вiн iй у вiчi.

– І люблю, дурна!

– За що ж ти любиш?

– За що? – подивилась йому в лице Галя, трохи вiдкинувшись назад.

 – Хто його зна, за що!

– От такоi.

– Їй-богу, й сама добре не знаю! Ви такий добрий, хороший.

– Та й парубки е добрi, хорошi…

– Та е…

– Так чого ж ти парубка не полюбила?

– Парубка?.. Нi, парубка я не полюбила б. Не змогла б. Вони такi бруднi, лаються… Нi… А ви… такi гарнi, чистенькi… Потiм, ви якiсь такi чуднi собi…

– Це ж як? – засмiявся Вася.