Щось більше за нас

– Ану, так, чуднi… Одягаетесь у просте, роздаете книжки, говорите по-мужицькому… Такi собi плохенькi, добренькi…

«От i ця чудним називае!» – подумав Вася й промовив:

– А хiба це погано?

– Та не погано, але чудно! От за це бiльш i люблю вас!

– Хiба любиш? А вийдеш замiж i забудеш.

– Я замiж нiколи не пiду.

– Як так?

– А так. Не бачила якого-небудь мужика та роботи цiеi… Та ще пiсля вас… До вас ще може й пiшла б… А тепер… Ну, як я тепер пiду за iншого?.. Ну, як? Як? Як я пiду, як я люблю мого гарненького, любого панича, краще б я його не бачила… Хай вони загинуть!.

– Люди, Галю, скрiзь однаковi: е й хорошi, е й поганi…

– І краще б ва-а-с?.. – протягнула ласкаво-ласкаво Галя i положила його голову собi на груди.

– А я ж що таке? – всмiхнувся Вася, обнiмаючи ii й почуваючи, як кров гарячим полум’ям ударила в голову.

– А таке, що за вас… пiшла б, здаеться, в саме пекло…

– І до мене? – прошепотiв Вася.

Галя нiчого не одвiтила, тiльки притулилась, обняла, подивилась у лице i гарячими губами впилася в губи. І почув Вася, як затремтiв ii стан пiд рукою, як захвилювались високi груди, як забилось дуже-дуже його серце… Десь далеко кинувся в очi мiсяць, блиснули ii очi, пройшла перед очима його кiмната, i тут же чогось згадалась мати, ii веселий глум, цiкавий малюнок, iдеi… Вася опам’ятувався.

– Так пiшла б? – знов спитав вiн i трохи вiдсунувся.

– Пiшла б… – важко дихаючи, прошепотiла Галя.

– Сьогоднi? Зараз?

– Зараз…

– І не побоялась?

– Чого?

– Батька, людей?

– Пхи!

– А сором? А… що ж потiм?

– Клопоти. Зате поживу!

І знову Галя припала, знов пахнуло на Васю пеклом кохання, знов стан перегнувся, захвилювався, але Вася здержався, знов вiдсунувся i тихо почав:

– Нi, Галю… Я не хочу брати на себе грiха… Не хочу… бо люблю тебе… Вiр, Галю, що той, которий буде збивати тебе на таке i буде казати, що любить, бреше.

Галя подивилась на нього, зiтхнула, вiдсунулась i нахилила голову.

– Ти думаеш, чого я тебе люблю? Чого? – нахилився до неi Вася.

Галя мовчала.

– Того, що ти чиста, нетронута… Хiба б я тебе любив, якби ти була «такою»? Нiколи! А що було б, якби ти пiшла до мене? Сором, глум… Ну, покохались, а там… Прийшлось би… Та що говорити… Зробилась би такою, як тi, що iх купують на одну нiч.