Щось більше за нас

Фi, гидко! І ти, ти, така хороша, мила, була б такою? І я винен? Нi! Рiк тому назад я б цього не сказав, а тепер… Знаеш, Галю, я тепер зовсiм iнший… Тепер я не можу згубити тебе… Краще виходь замiж, хiба таки не найдеться чоловiка на селi до вподоби тобi? Краще ж чесно жити, нiж бути… шлюхою. Приемно б тобi було, якби тебе назвав хто шлюхою? Га?

– Нехай би спробував! – криво всмiхалась Галя, пiднявши голову, але зараз же нижче нахилила ii й змовкла.

– Ото ж то! – зрадiв Вася. – Сама знаеш… Але ти не знаеш, якi гидкi вони… Господи! І ти була б такою?..

Галя мовчала. Помовчав трохи й Вася i знов почав:

– Хiба вони живуть?.. Що з того, що в них е грошi, одежа… А е в них радiсть коли? А сором? Та що одежа? Он, ходжу ж я в простiй сорочцi й нiчого… А грошi?.. Тьфу та й годi… Зате настае старiсть, вони зостаються сами, кожний плюе на них, там голод, холод… І ти б хотiла цього?

Галя мовчала.

– Нi, не варт купувати таке добро цiною якого б не було кохання… І нiколи я не вiзьму на свою душу такого грiха; i тебе прошу, Галю, як буду я як-небудь… коли… так… розпалюсь – словом, забудусь, ти здержуй мене…

– Чуднi ви, паничу, – зiтхнула Галя i встала.

– Куди ж ти? Постiй, ще рано…

– Нi, час додому, спати вже хочеться, – з холодком у голосi одвiтила Галя i потягнулась.

– Хiба не краще без «того» кохатись? Хiба не мило так… Дивись: мiсяць, зорi… скрiзь так гарно… Сам Бог тепер дивиться на нас…

– Чуднi ви… – всмiхнулась Галя i, потихеньку вiдвiвши вiд стану його руку, промовила:

– Ну, час уже… Ви не проводжайте мене додому, а то парубки i так проходу не дають… Прощайте!

– Прощай, моя голубко, прощай! Завтра я прийду до тебе…

Поцiлувались, пригорнулись, Галя знов усмiхнулась, i тихенько розiйшлись, оглядаючись, доки не поховались: одна за хатами, а другий за вербами.

«Нi-нi! Так не можна, так не можна! – думав Вася, пiднiмаючись на гору. – Тут не те, не те… Вона мене не зрозумiла, я бачив, бачив… Що ж робити, що ж робити?..