Щось більше за нас

Вася радiсно й весело дивився навкруги, уклонявся жiнкам, смiявся з пiвня, обминав горобцiв, жалiючи спугнуть iх, i ледве здержував бажання обняти й перецiлувати всiх дiток замурзаних, забрьоханих, замацапурених. І таки не здержався, пiдiйшов до однiеi купки, взяв маленького в однiй сорочечцi хлопчика, посадив собi на руки i спитав:

– Як тебе звать? Га?

Дiтки при такiй оказii спершу, звiсно, хотiли махнути, хто куди попаде, далi декотрi вже роззявили роти, щоб заплакати як слiд вiд такоi образи, хоча вже бiгти роздумали, а ще далi (побачивши, що особливоi бiди для них нiби нема) трохи позаспокоювались i почали навiть роздивлятись на чудернацького дядька.

Посаджений же на руки, як розчинив рота й очi, похолонувши вiд страшенного жаху, так i зостався, дивлячись прямо в рот Васi.

– Як його звуть? – спитав Вася у купки, бачачи, що рот i очi хлопця не думають iзмiнятися.

Дiтки мовчали, то подивляючись одно на одного, то посмiхаючись соромливо, то збираючись плакати.

– Хiба ви нiмцi, що мовчите? – ласкаво засмiявся Вася.

Дiтки мовчали.

– Ви нiмцi, чи хто такi? Може, евреi?

– Нi, ми не евреi, – промовив один хлопчик i скоса глянув на Васю.

– А хто ж ви такi? Турки? Руськi?

– Нi, ми не руськi й не турки, – вже трохи смiливiше одвiтив хлопчик.

– А хто ж ви?

– Ми граблiвцi.

– Як граблiвцi? А тут же й евреi живуть, то й вони ж граблiвцi?

– Нi, вони не граблiвцi, вони граблiвськi евреi! А ми граблiвцi!..

– Хм! Он як! А ви ж що робите? Граетесь? У чого ж ви граетесь?

– У лавушникiв! – засмiявся вже хлопчик, причому декотрi iз купки теж засмiялись i почали поглядати позад себе.

– Що там? – зацiкавився Вася.

Дiтки розступились, i Вася побачив клуночки з бумаги, в котрих насипаний був пил. Як то по торгiвлi, клуночки були рiзнi – й великi, й малi, i не дуже великi, й не дуже малi. Вася засмiявся i спитав:

– А хто ж тут у вас – лавушником?

– А я! – одвiтив, смiючись, смiливiший хлопчик.

– Ану, вiдваж менi пiвхунта сахару! – показав Вася головою на клуночки i, подивившись на посадженого на руки хлопчика, спустив його помаленьку на землю.

Хлопчик, усе так само дивлячись, заховався за дiвчинку, що посмiхалася на Васю. Лавушник засоромився й нахилив голову.

– Ну, чого ж ти? Ось на тобi навiть грошi за сахар! Оце вам усiм! Ну, вiдваж же пiвхунта! Я ж купую в тебе!

Лавушник несмiливо взяв двадцять копiйок, заховав у кишеню i, смiючись, подав Васi один, самий великий клунок.