Щось більше за нас

– Ну да, розумiеться…

– А як пiдiйду я з ким-небудь, скинеш шапку й будеш звати мене паном…

– Хе-хе-хе!! Ну да, бо панам, сто бiсiв iх матерi, раз у раз дешевше уступають.

– Та нi! Ну, й дурний же ти, Гришка, Господь з тобою! – всмiхнувся Андрiй. – Я не купувать, а продавать тi воли буду. Чуеш, розумiеш, капустяна голово?

– Ага.

– І ти не чужий менi, а мiй наймит з села Лементарiвки…

– Ну да, так… Ми з економii… Aгa-a-a! – прояснiв вмить Гришка й зареготався.

– Розiбрав? Ну, так бiжи… Твоi три карбованцi i пiвкварти.

Та швидко! Пiдожди, пiдожди. А Остаповi скажи, щоб теж до мене не пiдходив, а прямо йшов до хлопцiв… Той уже зна, куди iх вести. Ну, гайда!

Прищуватий весело насунув картуза на лоба, штовхнув якогось дядька, крикнув «ану, мурло, з дороги!» i пропав серед натовпу.

«Нема Ілька, обманув, – майнула в Андрiя думка. – Дурень… А! Може, вiн у Мотрi? Он що! А я думаю… О, хвойда проклята?.. То ж то хотiла подумать… Та нi, навiщо б говорить, що пiде за мене?.

. Так он що! Ну, добре, добре!.. Це батька нема, так вона прямо в хатi обнiмае… Якби знав, якби я догадався ранiше, я б… Упустю ж таку рибку… Чи, може, плюнуть? Нi, нехай… не треба думать…

«От якби застать, тихенько пiдiйти й накрить… А може, вона пiшла до церкви?.. Ну да… гм… Я думаю, що пiшла до церкви… Гм… От не подумав! Той, може, тепер десь на роботi, когось уже облапошив, а я казюсь… Ще прогавлю цього дiда. Чи не прогавив?.. Нi, ще стоять; давав дев’яносто один… карбованцiв iз сотню мае… Ще, чого доброго, купить воли… А тут ще чи найде того Остапа… Ну да, мабуть, до церкви, хм… так я й знав… Ну да – недiля… хм…»

Бiля Андрiя зупинилась купка людей.

Посерединi, то прискакуючи до молодого парубка, то одскакуючи, шарпаючи за собою малесеньку конячинку, гарячився високий гарний циган. Парубок, спершись на буланого молодого стрункого коника, спокiйно, навiть насмiшкувато всмiхаючись, хитав тiльки головою й iнодi поривався йти. Мiж ними в розхристанiй сорочцi, без шапки, ледве дивлячись, заточувався якийсь п’яний «земляк».

– Бий, бий!! Не хочеш? Не хочеш? Жалiть будеш!

Парубок усмiхнувся i, подивившись на конячку, iронiчно спитав:

– Вона ж хоч вiтер повезе?

– Ха! – стрибнув циган. – Диви! Вона справиться за трьох таких, як твiй. Ти диви, о! І не вгнеться! – i стрибнувши, вiн умить опинився на шкапинцi, котра, не сподiвавшись такого, перелякалась i ледве не впала.