Щось більше за нас

– Ну й «лошадь»!

– Вогонь!

– Ти нею ладан вози!

– Мiняйсь, Сидоре, дiти кататимуться!

– Та щьо ви смiетесь, щьо ви смiетесь?! – незважаючи на регiт, пiдбiг циган до купки.

– А давай на щьо, щьо випередить хоч яку! Давай! Ага! Боiтесь! Та по iй видно… Ти дивишся, щьо вона мала? Ха-ха-ха! Та це ж киргизка, сама чистокровна киргизка! Що ж би то й була за киргизка, якби вона не мала була?.. Ну, береш п’ять додачi? Нi? Шiсть береш? А сiм?.. Ну, то йди к чорту! Но!..

Циган швидко повернувся, шарпнув шкапинку, ступив ступнiв iз п’ять i, хутко повернувшись, пiдбiг до парубка, схопив за руку i, наче пускаючись на одчай, крикнув:

– Ну, чорт його бери! На вiсiм, давай буланого.

– Та я не хочу мiняться! Вдесяте кажу!

– І вiсiм не хочеш? Дурний же ти! Будеш жалiть, схочеш вернуть, та пiзно буде. Бери, поки дають! Говорю тобi, золото береш, а не коня!

– Нi.

– Ех! Пропадать, так пропадать! Держи руку! Держи руку.

– Та не хочу!

– Держи! Даю дев’ять! Бий!

– Бий, Данило, б-б-бий, – заговорив умить «земляк», що доти мовчки хитався i слухав, ледве поводячи очима.

– Та то, дядьку, не Данило.

– Ну, то… Іван…

– І не Іван.

– Ну, то… йди пiд три чорти! Не з тобою говорю! Свин-ня!.. Ти! Гаврило! Б-бий… або знаеш що? – не б-б-бий…

– Не мiшайте, дядьку! – одiпхнув його циган.

Дядько замовк, похитнувся, хотiв провести рукою по вусах i, мацнувши тiльки по мокрих губах, хитнувсь у другий бiк i зупинив свiй важкий, затуманений погляд на цигановi.

– Держи руку! Держи! Дев’ять!

– Нi.

– Ну, чорт же з тобою i з твоiм буланим! З дурнем дiло мать… Береш дев’ять?

– Нi.

– Но!

Але, одiйшовши трохи, вмить повернувся, пiдiйшов до парубка, взяв за руку, подививсь йому в вiчi, всмiхнувсь i, зiтхнувши, полiз у кишеню, промовляючи до купки:

– Прийдеться дать, нiчого не вдiеш… Бачу, десятку хоче.

– Та не виймайте, – сказав парубок, – я не помiняюсь… Комедiя, iй-богу!

Але циган, наче не чуючи, вийняв гаманця й почав лiчить.

– Та не давайте, не вiзьму!

– Сорок п’ять… До пари менi буланий… шiстдесят…

– Та я ж вам говорю, що не помiняюсь. Ну, й…

– Дев’яносто п’ять… Оце вiсiм… Вiсiмдесят… десять… На, бери! – махнувши рукою, скiнчив циган.

– Та я ж вам говорю, що не мiняюсь… Но! Гайда, Микито!

Циган спершу мовчки трохи подивився парубковi вслiд, потiм вилаявсь на всю губу.

Уся валка, смiючись, розбрелась на всi боки.

– Тьху, чорт! – схаменувся Андрiй.