Щось більше за нас

Кожне засмалене лице, кожний хриплий голос робiтника дратуе його i викликае бажання помститись, придавити, показати, що сила його, а не iхня.

– Знов солому розкидав, вахляко! – зупиняеться вiн бiля паровика i пильно дивиться прямо в лице кочегаровi. – Знов тобi говорити це, бодай з тобою лихо говорило, чорта дурного шматок.

Кочегар, високий млявий Данило, одводить погляд вiд печi, мовчки, понуро обдивляеться навкруги i знов задумливо дивиться в червоне полум’я.

– Та до кого ж я говорю?! – умить скажено вириваеться в Гудзика фiстулою.

 – Солому менi!

Данило мовчки повертаеться й почина пiдкидати солому ногами.

– Ач, дурне бидло, чим пiдгортае. Граблi, йолопе, вiзьми граблi!..

Данило iде кудись за граблями.

– А ти ж куди? Куди бiжиш? – накидаеться Гудзик на дiвчину, що, витираючись фартухом, наближалась до дiжки з водою.

– А вже ж не виглядати когось! – насмiшкувато кида та й пiдставляе рота пiд чiп. Гудзиковi хочеться кинутись на неi, здавити за горло, загризти ii, але… дивиться тiльки, як вода тонесенькою цiвкою збiгае з-пiд чопа у витягнутi губи дiвчини, й почувае, як злiсть наче грудкою важкою проходить по його грудях.

– Ху, – напившись, втираеться дiвчина й нiби до себе додае з дивуванням: – І чого ii так довго немае? Кумедно! – І зареготавшись, хутко бiжить до машини.

II

А модиски нема. Сонце, немов утомившись, стало заходити, i з поля повiяло свiжим повiтрям. Здавалось, робота повинна б iти жвавiше, а тим часом бiля машини коiлось щось чудне. Починаючи з барабанщика Андрона й кiнчаючи погоничем Михалком, всiма опанувала якась млявiсть i неохота.

Бiля ожередiв стояли навезенi й невикиданi копицi; коло соломотрясiв iнодi набиралось стiльки, що треба було спиняти машину, щоб дати iй ход; полова пiдпирала машину i спиняла колеса, що черкались по нiй; навiть еврейчики бiля вiялок чимсь були заклопотанi й не звертали уваги на роботу. Гудзик не переставав лаятись. Кине одного, треба бiгти до другого, розiгнав одну купку, що палко щось говорила, у другому кутку вже держить промову Карпо. На барабанi смiх, регiт, пiд барабаном палкi балачки, всiма опанував якийсь iнтерес. Машина все частiш i частiш голодно гуде й гуркае, возii все частiше чогось баряться, а всi навiть на це й не звертають уваги.

Гудзик почина догадуватись, почина розумiть цей настрiй, i страх холодить йому серце. З ненавистю дивиться вiн, як настрiй охоплюе навiть кочегара Данила, примушуючи його жвавiше сунуть солому й повертать здоровенною коцюбою.