Щось більше за нас

Один тiльки Карпо не бере участи в цiм концертi. Не вважаючи на Гудзика, вiн походжае собi мiж робiтниками, зупиняеться, балакае i пробираеться далi. Пiсля його розмови робiтники стають живiшi, а робота млявiша.

– Плачеш? – протискуючись помiж граблями, котрими дiвчата одгородили полову, нiби байдуже кидае вiн до дiвчини в чорнiй хустцi й зупиняеться. Та швидко пiдводиться й дивиться на нього…

– Еге! Драстуй, Химо! – iронiчно вклоняеться вiн. – Нiби не розумiе… Через мiсяць Гудзине весiлля ж…

– Ну, то що?

Карпо трохи одходить набiк вiд купи полови, що суне якась жiноча постать, i нацiляеться говорити.

– Ну, то що, що жениться?

– Байдуже?

– Пхи! – хита з погордою головою Хима i знов нахиляеться, але, зараз же пiдвiвшися, додае: – Не бачила твого Гудзя!.. Ото! Пхи! Вiн менi потрiбний!..

Але Карпо по очах, по занадто байдужiм голосi бачить, що iй не зовсiм уже так i байдуже, якби бажалося вдати. І заздрiсть ущипливо пронизуе груди i кривить товстi його губи злою посмiшкою.

Вiн скида синi окуляри й почина для чогось м’яти iх у руках. Маленькi сiрi очi його чудно бiлiють своiми чистими вiками серед запорошених щiк i пильно розглядають шнурок iз окулярiв.

– Тобто тобi аж нiщо-нiчогiсiнько? – якомога байдуже й навiть насмiшкувато знов кидае вiн.

Хима не вiдповiдае i старанно вигортае з-пiд машини полову.

– І вчора, може, скажеш, того до мене не вийшла, що знов батько не пустив?

– Авжеж…

– Хм… А кого ж то вчора Сидiр бачив бiля економовоi кухнi?

– І-i-i!! – сплеснувши руками, пiдвелась зразу Хима й так подивилась розкритими очима на Карпа, що кожний, глянувши на неi, зразу сказав би, що ii й здивувала, й образила така брехня.

Але Карпо по цьому саме й побачив, що вона тiльки вживае дуже знайомого йому засобу брехнi.

– Тобто так не було?

– От нехай мене Господь поб’е, коли я вчора бачила ту кухню й того оконома, хай вiн сказиться! Вiн менi потрiбний, як сиротi трясця… Ото причепився! Не бачила якогось оконома… Яке щастя, пхи!

– А де ж у тебе взялася з китицями хустка?

– О!.

. Хустка… Тiтка приiжджали й купили…

– А Гудзя казав, що купив, i ще сам показував Сидоровi…

– О!.. Сидоровi?.. Так… – змiшалася Хима й скорiше нагнулась до полови.

– Ага, пiймалась!..

– Пхи! Пiймалась… Нiякоi я хустки вiд його не брала. Ти раз у раз чiпляешся… Як батько не пускали, то чим я винна?..