Щось більше за нас

Потрiбний вiн менi… Мале, погане…

З-за воза зi снопами з’явився Гудзик, i Хима хутко нахилилась, старанно засуваючи граблi пiд машину.

– Ага!.. Гудзя йдуть… Ось вони тобi зараз скажуть солодке слово… Стерво!

І, похмуривши лице, Карпо одiйшов до соломотряса.

– Знов iз Карпом? – пропустивши з суворим поглядом повз себе Карпа й зупиняючись бiля Хими, промовив Гудзик.

– О! «З Карпом»! Вiн менi потрiбний!.. То вiн граблi менi набив, бо все чогось спадають… «З Карпом»!

І ображена Хима енергiйно засунула граблi пiд машину.

– Що ж вiн тобi тут говорив таке, що ти так руками плескала?

– «Що говорив»… Говорив, що… А ви нащо усiм розказуете, що подарували менi хустку?.. Усi парубки вже знають… Гарно як!

– Хто розказував? – здивувався Гудзик.

– Хм… ще нiби й не знають!

– Та йди к чорту! Що я – дурний розказувать?

– Ну да… А Карпо казав, що ви казали Сидору…

– Бреше! То вiн випитать у тебе хотiв… А ти й перелякалась свого коханого та й плетеш чортзна-що…

– Еге, «коханого»! Так… потрiбний вiн менi… Пхи!.

.

– Брешеш!

– О! «Брешеш»!..

– Авжеж, брешеш, бо Мошко сам тебе бачив iз ним за старим млином…

– І-i-i! – сплеснула руками Хима i широко розплющеними очима подивилась на Гудзика. Але той подивився iй у вiчi, плюнув i одiйшов. Хима з погордою подивилась йому вслiд, хитнула головою i знов нахилилась пiд машину.

– Нi, цей Карпо щось таки затiвае, – подумав Гудзик, iдучи повагом до свого доглядного пункту.

 – Тут щось… Хм… Нехай, нехай… Он навiть i цей щось коверзуе… Ач… проклятi мурляки!

– Чого ж рота роззявив? Поганяй! – накинувсь вiн на хлопчика в картузi по самi вуха, що стирчали, як у мишi, й бiлих штанцях на однiй шлейцi.

– Та валок одчепи, мацапуро!.. Повилазило?

Хлопчик злякано сьорбнув носом, спинив конячинку, що вiв за недоуздок, i став возитись бiля каната.

– У-у, кукли! – муркнув iз невимовною злiстю Гудзик i, одiйшовши трохи, став дивитися на шлях.

Бiля самого села по дорозi ворушилось щось чорне. Через хвилину воно було вже бiльше, через двi – ще бiльше, видко, що наближалося дуже хутко.

– Нiби верхи, нiби пiшки… – дивувався Гудзик, приставивши руку до козирка з ремiнцем. – Бiжить швидко… А-а-а. Пан Ян на велосипедi!

І Гудзик з досадою згадав, що вiн на сьогоднi обiцяв пану Яну послать до двору гарненьку дiвчину вiд машини.