Щось більше за нас

 – Я не кусаюсь…

Хима кинула на нього поглядом, трохи подержала його в невинних та ясних очах панича й повернулась до Гудзика:

– Ну да, щоб вигадали що-небудь…

– Дурна! Нiхто нiчого не вигадае…

– Еге, не вигадае… Ось i тепер усi дивляться сюди…

– Та хай дивляться. Може, повилазить, а панич дадуть тобi заразом i виплату за той тиждень… Тобi ж грошей треба?

– Атож…

– Ну, от… Prosze раnа, iй за тиждень руб вiсiмдесят.

Янек хитнув головою, глянув iще раз на Химу й рушив до велосипеда.

– Вона пiде, prosze pana, тiльки так, одказуеться… пiде…

Янек пхнув йому руку, стрибнув на велосипеда i, торкнувшись злегка до кругленького картузика, хутко задрiботiв ступирями.

Гудзик ще трохи постояв, подивився на дорогу, чи не видно, часом, «модиски» й тихо пiшов назад.

– Ху! От нема чогось модиски! – крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись на Гудзика, що проходив бiля нього. – Пошила б менi пальчатки… А я б iй зуби вставив iз оцих вилок… Однак рiжки випадають!..

У модиски кiнськi зуби,

На модисцi гарнi шуби,

Гей, модиска моя, розлюбезная моя!

– на весь голос узяв вiн, i цiлий гурт зараз же пiдхопив твiр Карпа, що спiвавсь на голос «Баринi».

Гудзик, нiби не чуючи нiчого, але прикусивши губи, пройшов трохи й зараз же гукнув.

– Химо! Кидай граблi, йди до двору!

– Я не пiду-у-у! – почувся голос Хими, i з-за машини виступила ii постать з граблями.

– А я кому кажу йти!? Зараз же менi ступай… Вiзьмеш квитки i квитанцiю на двiрець… Чуеш?

– Ну да-а-а! – плаксиво крикнула Хима.

 – Я не хо-о-чу, нехай хтось другий пiде…

– Гаврило! А ти знаеш, скiльки ряботиння у модиски? – гукнув Карпо до високого тонкого парубка, що стояв недалеко вiд Гудзика бiля воза зi снопами.

– Так не знаеш? Мiльйон, та ще й двадцять та пiд носом вiсiмнадцять. А приданого знаеш скiльки? – П’ятсот!

– Карпо!! – ледве здержуючись, скрикнув Гудзик. – Хочеш робити, так роби, а не хочеш, так забирайся к чортовiй матерi!

– Хе? – насмiшкувато скривив губи Карпо.

 – Скажiть, якi вони сердитi… Не люблять…

Вiн пiдняв вила i, схопивши ними навильник соломи, далеко шпурнув ii вiд себе.

– Химко! – вмить заревiв Гудзик. – Довго ти там будеш копатись, закопало б тебе в сиру землю, кукло американська! Що, я жартую з тобою, чи якого чорта! Ступай менi зараз!

– Ну да-а, як дале-е-ко… – знову плаксиво скривила губи Хима.

– Ет! – рiшуче пiдбiг до неi Гудзик i, схопивши граблi, далеко шпурнув до лантухiв iз пшеницею.