Щось більше за нас

Повернись! – хльоснув Гудзик нагаем товсту дiвчину в бiлiй сорочцi з червоними товстими литками, що аж вилискувались з-пiд короткоi спiдницi. – Ти з Цурупалок?

Дiвка повернулась i, соромлячись, засмiялась.

– Ну?

– Ба нi…

– А звiдки ж?

– Хi-хi-хi!

Янек рушив.

– Це погана, prosze раnа… – йдучи позаду, з нiяковiстю промовив Гудзик. – Ось… Горпино!

Висока, чорнява дiвчина поважно повернулась i зиркнула в iх бiк.

– Іди сюди!..

– Чого ще треба?

– Та йди… Треба…

Дiвка знехотя сперла граблi на машину i, не поспiшаючи, стала наближатись до них.

– Ти там… е… е… Ти одгортаеш полову?

– Атож…

– Ну, так… той… А чи не багато там дiвчат? Може… е… е… зайва котра?..

– А я знаю?

– Ну да… але… Ти от що… Передаси комусь граблi й пiдеш до двору… Там панич передадуть тобою квитки… Бо менi сьогоднi на залiзничний двiрець треба…

Дiвчина подивилась на нього з погордою i з насмiшкою й мовчки пiшла назад.

– C?z to? – здивовано пiдняв брови пан Ян i подивився незрозумiло на Гудзика.

– Не хоче, хлопка! – злiсно кинув Гудзик i рушив далi. «Панич Янек» ще раз озирнувся на високу поважну постать Горпини й пiшов за Гудзиком. Перейшли на другий бiк машини. Гудзик ще одвертiше почав показувать Янековi всi вдачi дiвчат, ще злораднiше повертав iх на всi боки перед ним i навмисне хльоскав нагаем, як корiв на базарi.

– Прошу пана, можна менi граблi набити, бо чисто злазять, – пiдбiгла вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на «Янека».

– Граблi? – спитав Гудзик i подивився на Янека, що зараз же впився в Химу очима, озираючи ii з нiг до голови.

– А ця пiде? – спитав вiн по-польськи у Гудзика.

– Пiде, пiде, prosze раnа… З тобою там хто одгортае?

– Федоська, Калина Гласенкова…

– Ну, то от що: кидай граблi, хай там хтось за тебе одгортае, пiдеш у двiр…

– Зараз?

– Авжеж!

– Чого?

– Там панич дадуть тобi квитки…

Хима зам’ялась.

– Ну?

– Не хочу…

– Що? Що ж, тебе прохати, чи що? Не базiкай же, забирайсь!.. Нiчого…

– Я до двору не пiду! – твердо промовила Хима й повернулася йти.

– Як не пiдеш? – скрикнув Гудзик.

– Хiба я такий страшний? – перебив його Ян, холодно усмiхаючись до Хими.