Щось більше за нас

Что значить «пасматреть!»… ви пайдiть прямо до етому большое дерево… Вот…

– Там будiть вивiска сапожнiк… Так ви… – перебив ii сiренький, але мусив замовкнути, бо евреечка зараз же з презирством зупинила його:

– Что значить «вивiска»! Как оне знайдуть вивiска, еслi онi не знають, как студова iтi? Так ви iдiть прямо. А еслi ви повiдiте большое дерево, так ви станьте… Там ви павiдiте афiше… Так ви зайдьоте у фортке i пайдьоте уп’ять прямо. У сад будiть теа-а-тр…

– Толькi там тiпер нiчего не-ет… – знов умiшався сiренький, але знов зупинився.

– Что значить «нiчево нет»? Какое тiбе дело! Їм нужно театр, так оне йому шукають! Ти сiбе iдьош, i оне сiбе iдуть, так онi тiбе не спрашувають, куда ти iдьош… Так ви iдiте прямо i больше нiчево?.. До свiданiя! – кiнчила i пiшла.

Мовчазний жовтенький i цiкавий сiренький ще раз окинули мене цiкавими поглядами й рушили за нею.

Я подякував i пiшов. Найшов «большое дерево», вивiску шевця i… афiшу. На нiй стояло:

«19 – Город N. С дозволения начальства – 02 г.

Сего N… месяца N… числа в здании театра Г-на А. Цибельмана по Херсонской улице товариществом русско-малорусских артистов под управленим режисера и антрепренера В.А. Гаркуна-Задунайского при благосклонном участии знаменитой артистки императорских театров А. Галиной (цi два прiзвища великими лiтерами) представлено будет:

I.

Люте серце,

або ж

Чотири смертi разом.

Драма на 4 дii Сьогобережного.

II.

Она одна.

Водевиль в 1 д. соч. Мансфельда.

Далi «участвующие лица», «цени местам со включением благотворительного сбора», «начало ровно в 8 ? ч.

вечера», i знов великими лiтерами: «антрепренер i режiсер В.А. Гаркун-Задунайский».

Переконавшись, що театр таки iснуе, я зайшов у двiр, знайшов хвiрточку, як сказано, у сад i пiшов по стежцi, що ховалась за кущами бузку. Пройшов бузок, проминув якийсь загiн з дерев’яною повiткою, продерся ще крiзь якiсь кущi й… опинився в кiнцi саду.

– Ну, а де ж усе-таки театр? – запитав я в повiтря. Одповiддю менi було цвiрiнькання горобцiв та скрекiт коникiв у густiй, злегка пожовклiй травi.

Садок кiнчався ровом, за яким починалась чужа левада з городом i подвiр’ям. Я ще постояв трохи, послухав коникiв i вернувся назад.

– О! А я вас шукаю! – вмить наче вирiс з-за загону, повз котрий я проходив, Гаркун-Задунайський i злегка торкнувсь до шапки.

– Що це, «обозревалi окрестностi»?

– Еге ж, – одмовив я, – шукав театру, та щось не найшов.

– Театр? – здивовано скрикнув Гаркун.