Щось більше за нас

 – Та ви ж коло нього стоiте. Оце ж театр!

От тут то вже я здивувався: той загiн, що я минув так байдуже, i та дерев’яна повiтка й були театром.

– Так оце вiн?

– А ви ж гадали де?.. Трохи не… той… не iзящний… – повiв вiн навколо театрально рукою. – Ну, та не в формi дiло… Форма, по-моему, абсолютно – нiщо!.. Главное, iскуство. Хоча… А скiльки, ви думаете, тут може бути збору? – вмить хитро подивився вiн на мене. – Скiльки, по-вашому, ану?

– Не знаю, – промовив я, – треба всерединi подивитись.

– Добре! Гайда всередину!

Через хвилину ввiйшли всередину. Чи бачили ви коли загiн серед поля для худоби? Як бачили, то приставте до цього загону ще… повiтку не повiтку, а так якесь чортзна-що з поганеньких, старих дощок, запнiть це чортзна-що спереду старим, полатаним брезентом, – i ви матимете перед очима N-ський театр. Тiльки й рiзницi мiж загоном i «партером» буде, що в загонi не може бути набитих на стовпчики шаршавих дощок, а тут iх було рядкiв з п’ятнадцять.

Перед повiткою, чи то пак – перед сценою, було щось подiбне до великого корита, де теж були понабиванi стiльчики. То – мiсце для музикiв. Я порахував ряди, накинув iм цiну i промовив:

– Рублiв з… 70?

– Ха-ха-ха! – зареготався Гаркун. – От вам i неiзящний театр! Ха-ха-ха! А двiстi карбованцiв не хочете? Га?

Я не посмiв не повiрити йому, але ж… щось не вiрилось. Вiн це запримiтив.

– Не вiрите? – скрикнув вiн. – Думаете, шарж? Утрировка?.. Побачите сами… Я в один свiй бенефiс узяв тут 227 р.

36 к!.. Тут же багатi буржуа, помiщики наiжджають… Тут треба тiльки вмiючи ставить спектаклi… Ну, а мене… в цьому вже… не вчить, – додав вiн з такою усмiшкою, яка так вам i говорила, що про це «абсолютно» навiть i говорити не варто, та…

– Та й чого б я iхав сюди, якби зборiв не було? – здивовано пiдняв вiн плечi догори. – Дурак я хiба, чи що?.. Театр? Форма? Єрунда… Хоча… Тут кулiси, знаете, хорошi… Да, кулiски славнi… Невеликi, не на шикарному полотнi, но… намальованi порядочно… Абсолютно хорошi! Вид, знаете, такий симпатичний, пробуждаеться, знаете, чувство… е… е… як би вам сказать, е… е… затишку, чи що?.

. Миленькi кулiски… От побачите!

– Так… – промовив я. – А де ж вашi артисти… Здаеться, уже… – подивився я на годинника, – трохи бiльше як 12. Вже чверть на першу.

– Невже? – здивувався вiн. – Хм… Що ж це iх нема? Може, де в саду?.. Гонта!.. Галя!.. Залiзняк!..