На березі Хозарського моря

З цiеi нагоди випустили ювiлейне видання «Хозарського словника» азербайджанською i медаль iз зображенням пам’ятника. На знак подяки на вiдкриттi пам’ятника я подарувала президенту Алiеву факсимiле рукопису «Хозарського словника». То була найбiльша цiннiсть, яку я могла подарувати народовi, котрий прийняв Павича як свого письменника. Прижиттева i посмертна доля Мiлорада Павича – така, що усi народи, мови, культури, релiгii приймають його – скрiзь, крiм рiдноi краiни. Сербiя була i залишилась до нього недовiрливою, попри понад три сотнi видань Павичевих книг по всiй планетi.

Коли посол Азербайджану в Сербii доктор Ельдар Хасанов кiлька рокiв тому приiхав, аби офiцiйно повiдомити мене про зведення пам’ятника, я не знала про цю краiну майже нiчого. У мене було тьмаве уявлення про щось далеке, пострадянське, новоiсламське, i я пам’ятала з географii у школi, що Баку – то якийсь важливий порт; це було, власне, i все.

З цього приводу пан Хасанов сказав менi, що Азербайджан завжди буде моею другою домiвкою.

Я вважала це поштивiстю дипломата, формальною люб’язнiстю, декларацiею ввiчливостi, яка нi до чого не зобов’язуе.

А тодi я перетворилася на хозарську принцесу… Цiле посольство приiздило на могилу Мiлорада Павича на роковини народження та смертi, супроводжувало мене на моi лiтературнi зустрiчi, на усi свята менi надсилали кошики з найвишуканiшими подарунками. Я була присутня на пiдписаннях договорiв про коридори, на вiдкриттях медресе, церков, пам’ятникiв, паркiв, я стала редактором сербсько-азербайджанського словника… i кiнець кiнцем (чи то початком початкiв) я гостювала в Баку як почесна державна гостя, i мене обдаровувано килимами, шовком, кав’яром, золотом, срiблом, книжками…

*?*?*

Азербайджан межуе з Іраном, Туркменистаном, Казахстаном, Росiею, Грузiею та Вiрменiею.

Вiн i справдi е i Сходом, i Заходом. Це анi Європа, анi Азiя, але те й те разом. Анi iслам, анi християнство – усе вкупi.

Його мешканцi спершу нагадали менi вишуканi лики з фаюмських портретiв, коптiв; вони були схожi на арумунiв (хоч я не дуже й знаю, хто це), мали чистий погляд великих чорних очей, загостренi носи дугою, чiтко рiзьбленi брови.

Був тут i свiтлоокий слов’янський тип – вiдгомiн Росii i оборонцiв Кавказу, якi вкоренились у Азербайджанi. Гадаю, до цього коктейлю варто б додати ще перський вплив сусiднього Ірану, але оскiльки я нiчого в цьому не тямлю, то краще промовчу.