Смок Беллю. Смок і Шорті

 – І дайте менi чорнi окуляри.

Наслiдком цього було те, що О’Тара почав спiвчувати йому i з запалом говорити про той час, коли «Хвиля» зiпнеться на власнi ноги.

На щастя свое Кiт Беллю мав власнi кошти. Хоч невеликi вони були у порiвняннi з iншими, але ж iх вистачало на те, щоб належати до кiлькох клубiв та утримувати студiю в Латинському кварталi. Щоправда, з того часу, як вiн став спiльником О’Тари, його витрати значно поменшали. Йому нiколи стало витрачати грошi. Вiн тепер нiколи не заглядав у студiю, не частував мiсцевоi богеми славетними гарячими вечерями.

Проте вiн нiколи й не мав тепер грошей, бо «Xвиля» завжди забирала iх дочиста, висмоктуючи не тiльки його мозок, але й кишеню. Були iлюстратори, якi перiодично вiдмовлялися iлюструвати, друкарi, якi перiодично вiдмовлялися друкувати, та конторськi спiвробiтники, якi частенько вiдмовлялися виконувати своi обов’язки. У такому разi О’Тара тiльки дивився на Кiта, а Кiт робив решту.

Коли пароплав «Екселсiор» прибув з Аляски i привiз новини про Клондайкськi розсипи, що звели з глузду всю краiну, Кiт зробив цiлком легковажну пропозицiю.

– Слухайте, О’Таро, – сказав вiн. – Це захоплення золотом буде зростати. Повернуться днi 49-го року. А що, як я чкурну туди, за матерiалом для «Хвилi»? Я сам покрию своi витрати.

О’Тара похитав головою.

– Не може контора обiйтися без вас, Кiте. До речi, ще нема й години, як я бачив Джексона. Вiн позавтрому вирушае до Клондайку i згодився надсилати нам щотижня дописи та свiтлини.

Я не пустив його, поки вiн не дав цiеi обiцянки. А найкраще те, що це нам нiчого не коштуватиме.

Того самого дня Кiт ще раз почув про Клондайк, коли забiг до клубу, i в однiй iз нiш книгозбiрнi здибався зi своiм дядьком.

– Здоровi були, дядю! – привiтався Кiт, кидаючися в шкiряне крiсло та простягаючи ноги. – Призволяйтеся, коли хочете!

Вiн замовив коктейль, але дядько задовольнився слабим нацiональним питвом – кларетом, який вiн завжди пив. Вiн глянув iз гнiвливим докором на коктейль та на обличчя свого небожа.

Кiт побачив, що дядько збираеться його картати.

– Менi лишаеться тiльки хвилинка, – сповiстив вiн похапливо. – Я збираюся до Кiзу на виставку Елерi, про яку мушу дати пiв шпальти!

– Що з тобою? – запитав дядько. – Який ти блiдий! Страхiття, та й годi!

Кiт у вiдповiдь тiльки застогнав.

– Я матиму приемнiсть ховати тебе. Я це бачу.

Кiт сумно похитав головою.

– Тiльки не на iжу гробакам. Дякую. Лiпше спалiть мене.