Тік-Ток з Країни Оз

Незабаром вона стала звертатися до нього за порадою дедалi частiше, нiж до його командирiв.

На третiй день мандрiв iх спiткала перша пригода. Ближче до вечора небо раптово потемнiло, i майор Гвiздок вигукнув:

– Нас накривае туман!

– Не схоже на туман, – вiдгукнувся Канцеляр, з цiкавiстю поглядаючи на хмару, що невпинно наближалася до них. – Гадаю, це дихае Скеле-Рик.

– Хто такий цей Скеле-Рик? – запитала Анна, стурбовано озираючись навсiбiч.

– Це чудовисько з вовчим апетитом, – вiдповiв солдат, враз зблiднувши як полотно.

 – Я, звичайно, нiколи не бачив Скеле-Рика, зате читав про нього в книжках, якi ростуть у мене в саду. Якщо це справдi вiн, то, гадаю, нам не завоювати свiт.

Почувши цю звiстку, офiцери не на жарт стривожилися i обступили солдата, закидаючи запитаннями.

– Який вiн, цей Скеле-Рик? – почав хтось iз них.

– Я бачив його тiльки на однiй картинцi, та й та була досить розмита, – вiдповiдав Канцеляр. – Книжку зiрвали незрiлою. Але знаю, що вiн вмiе лiтати, бiгае, як олень, i плавае, як риба.

Всерединi в нього – пiчка: вiн вдихае повiтря i видихае дим. Де б вiн не проходив, все навколо застилае чорною пеленою. Скеле-Рик сильнiший за сотню чоловiкiв i пожирае все живе.

На цих словах офiцери запхикали й затремтiли, однак Канцеляр спробував iх пiдбадьорити:

– Ми ж не знаемо, хто там. Може, це й не Скеле-Рик. Крiм того, не забувайте, що наша земля Ух-Ти-Фу належить до Краiни Оз, де нiхто не вмирае.

– А якщо Скеле-Рик нас зловить, розжуе i проковтне – що тодi? – запитав капiтан Замок-та-Ключ.

– Шматочки залишаться жити, всi без винятку, – заявив Канцеляр.

– Знайшов чим втiшити, – заскиглив полковник Лопата. – Котлета вона котлета i е – хоч жива, хоч мертва.

– Послухайте, я ж сказав, може, це й не Скеле-Рик, – сердито мовив Канцеляр. – Нехай хмара наблизиться – тодi й побачимо, Скеле-Рик це чи нi. Якщо нiчим не пахне, значить, туман, а ось якщо пахне сiллю з перцем, отже, це Скеле-Рик.

Тодi вже доведеться битися не на життя, а на смерть.

Усi зi страхом втупилися на темну хмару. Незабаром вона наблизилася до переляканого вiйська i накрила його. Небезпека стала реальною: хмара однозначно мала запах солi з перцем.

– Скеле-Рик! – вигукнув Канцеляр.

Шiстнадцять офiцерiв заволали вiд жаху й повалилися на землю. Королева Анна присiла на великий камiнь, щоб зустрiти небезпеку бiльш гiдно, нiж ii воiни, але серце ii вiдчайдушно билося.