Тік-Ток з Країни Оз

Щодо Канцеляра, то вiн, як i личить солдатовi, холоднокровно зарядив свiй мушкет i приготувався вiдкрити вогонь по ворогу.

Настала непроглядна темрява, бо чорна, як сажа, хмара закрила небо i жоден промiнь призахiдного сонця не пробивався крiзь цю пiтьму. У темрявi виникли двi яскравi плями. Канцеляр одразу зрозумiв, що це, мабуть, очi чудовиська.

Вiн прицiлився i вистрiлив кiлька разiв поспiль. Його рушниця була заряджена кулями з кращого патронного дерева в Ух-Ти-Фу. Вони влучили у величезну тушу чудовиська, i воно, залементувавши, опукою повалилося на шiстнадцятьох офiцерiв, якi своею чергою заволали ще дужче.

– О горе менi! – кричав Скеле-Рик. – Подивися, що ти наробив своiм жахливим мушкетом!

– Як же я подивлюся, якщо твое дихання заволокло все навколо чорною хмарою? – вiдповiдав Канцеляр.

– Тiльки не кажи менi, що ти не навмисне! – крила Скеле-Рика безпорадно трiпотiли, а голос тремтiв вiд образи. – Прошу тебе, не говори, нiби ти не знав, що рушниця заряджена!

– А я й не збираюся, – вiдгукнувся Канцеляр.

– Одна куля потрапила менi в щелепу, i я не можу вiдкрити рота. Чуеш, який у мене глухий i хрипкий голос? Це тому, що менi доводиться говорити зi стиснутими зубами. Інша куля зламала менi лiве крило, i я не можу лiтати. А третя потрапила в праву ногу, тож ходити я теж не можу. Чому ти так необережно поводився з рушницею?

– А ти не хочеш злiзти з моiх командирiв? – запитав Канцеляр. – Ти такий важкий, що можеш iх розчавити.

– Обов’язково розчавлю, – прогарчав Скеле-Рик. – Якщо тiльки зможу, то розчавлю неодмiнно, тому що менi так погано! Шкода, що в мене рот не вiдкриваеться, а то б я вас усiх з’iв, навiть попри те, що в теплу погоду маю поганий апетит.

І Скеле-Рик став перекочуватися з боку на бiк всiм своiм гiгантським тiлом, щоб остаточно розчавити офiцерiв. Але замiсть цього скотився з дороги, i всi шiстнадцять чоловiчкiв, сяк-так звiвшись на ноги, дременули геть вiд чудовиська.

Рядовий Канцеляр не бачив цiеi ганебноi втечi, а те, що командири вже далеко, зрозумiв по ледь чутним крикам. Тож вирiшив бiльше про них не турбуватися.

– Перепрошую, але я змушений попрощатися, – сказав вiн Скеле-Рику. – Менi час iти, бо ми маемо намiр продовжувати нашу подорож. Якщо ти помреш, прошу мене не звинувачувати: стрiляв я в тебе тiльки через самооборону.

– Я не можу померти, – вiдповiло чудовисько. – Мое життя охороняють потужнi чари.