Тік-Ток з Країни Оз

– Невже нiхто не знае, де вона розташована? – запитала Бетсi.

– Хто-небудь, може, й знае, – вiдповiдав Косматий чоловiчок. – А ось ми не знаемо! Найправильнiше зараз – йти далi не зупиняючись, поки не зустрiнемо кого-небудь, хто вкаже нам шлях до печери Руггедо.

– Хтозна, може, ми й самi ii знайдемо, без чужоi допомоги, – задумливо промовила Бетсi.

– Цього не знае нiхто, крiм автора цiеi книжки, – сказав Косматий чоловiчок. – Ясно одне: якщо ми не рушимо далi, то зовсiм нiчого не знайдемо, навiть вечерi.

Пiдiмо цiею дорогою i подивимося, куди вона нас виведе.

VII. Полiхромiя втрапляе в халепу

Король Дощу налив у чашу занадто багато води, i вона вилилася через край. Вiд цього в рiзних частинах краiни пiшов дощ – подекуди це була справжнiсiнька злива, а потiм на небi з’явилася Веселка. Щойно туман розсiявся, вона засяяла всiма своiми барвами.

Поява Веселки неодмiнно приносить радiсть земним мешканцям, але мало хто бачив ii зблизька. Зазвичай вона розмiщуеться так високо, що ii чудовi рiзнокольоровi смужки наче проступають крiзь серпанок, i тому нам рiдко вдаеться розгледiти танцi дочок Веселки.

У пустельному краю, де щойно пройшов дощ, не було, здавалося, нi душi, але Веселка в небi виникла все одно, а на нiй весело танцювали ii дочки. Головною серед них була Полiхромiя.

Того дня в неi був пустотливий настрiй, i тому, продовжуючи пританцьовувати, вона спустилася по райдужнiй дузi вниз, на землю, i стала пiдбивати iнших сестер пiти з нею.

Весело смiючись i швидко перебираючи маленькими нiжками, сестри теж спустилися на землю. Втiм, дочки Веселки знали, що це дуже небезпечно, i негайно видерлися назад на свою матiр.

Усi, крiм Полiхромii, бо вона була не тiльки найчарiвнiша й найвеселiша з усiх сестер, але також i найвiдчайдушнiша. Сталося так, що Полiхромiя не помiтила, як Веселка потроху пiднiмалася дедалi вище, а потiм розчинилася в густий небеснiй блакитi.

Дiвчинка залишилася безпорадно стояти на кам’янистiй землi.

Їi тонкий прозорий одяг майорiв на вiтрi, наче блискуча павутина, а навколо було зовсiм безлюдно – нi фей, нi простих смертних, будь-кого, хто допомiг би iй повернутися назад на Веселку.

– Боже мiй! – прошепотiла вона, i ii чарiвне обличчя затуманилось тривогою. – Знову я втрапила в халепу. Вже вдруге я через власну легковажнiсть залишаюся на землi, коли моi сестри щасливо повертаються в наш небесний палац.