Нарцис і Ґольдмунд

Нинi ви молитеся про те, щоб грецькi й iншi науки, якими займаються у цiй обителi, не викликали сум’яття в душах ваших пiдопiчних i не становили для них небезпеки. Ви молитеся часом, щоб не втратити терпiння супроти вiкарiя Грегора. Ви молитеся нинi про легку кончину. І ви, я так думаю, будете почутi й матимете мирну кончину.

У маленькiй приймальнi абата було тихо. Нарештi старий заговорив:

– Ти мрiйник i бачиш видiння, – люб’язно зауважив сивий достойник. – Навiть побожнi й приемнi видiння можуть бути оманливими; не довiряй iм, як i я не довiряю iм.

Бачиш, брате мрiйнику, що я насправдi думаю про цi речi?

– Я бачу, отче, що ви дуже лагiдно думаете про це. Ви думаете собi так: «Цей юний учень не зовсiм здоровий, вiн марить, може, забагато медитував. Я мiг би накласти на нього покуту, вона йому не зашкодить. Проте я й сам прийму покуту, яку накладу на нього». – Ось про що ви зараз думаете.

Настоятель пiдвiвся. Вiн з посмiшкою кивнув учневi на прощання.

– Гаразд, – сказав вiн. – Не сприймай своi видiння надто серйозно, юний брате; Бог вимагае вiд нас трохи бiльшого, нiж мати видiння.

Припустiмо, ти полестив старому, пообiцявши йому легку смерть. Припустiмо, що старий якусь хвильку слухав цi обiцянки iз задоволенням. Але вже досить. Завтра маеш молитися на вервицi, завтра пiсля заутренi, молитися зi смиренням i ревнiстю, а не абияк, i я робитиму те саме. А зараз iди, Нарцисе, наговорилися.

Іншого разу абатовi Данiелю довелося залагоджувати суперечку мiж наймолодшим з учителiв-священикiв i Нарцисом, якi не могли дiйти згоди щодо якогось пункту в навчальному планi: Нарцис ревно наполягав на внесеннi певних змiн у викладання, переконливо обгрунтовуючи iх; але отець Лоренц, схоже, через ревнощi, не хотiв з цим погоджуватися, так що пiсля кожного нового обговорення наставали днi прикрого мовчання й невдоволення, доки Нарцис, переконаний у своiй правотi, не зачiпав це питання ще раз.

Зрештою отець Лоренц сказав трохи ображено:

– Нарцисе, давай покладемо край цiй суперечцi.

Ти ж знаеш, що вирiшувати менi, а не тобi, ти – не мiй колега, а мiй помiчник i повинен менi пiдкорятися. Але оскiльки це питання видаеться тобi таким важливим i оскiльки я маю перевагу порiвняно з тобою у посадi, але не в знаннях i талантах, я не хочу приймати рiшення самостiйно, ми попросимо зробити це нашого отця настоятеля.

Так вони й зробили, а настоятель Данiель терпляче i приязно вислухав суперечку обох учених про iхне розумiння викладання граматики.