Нарцис і Ґольдмунд

Коли вони детально обгрунтували своi думки, старий, похитавши злегка сивою головою, радiсно поглянув на них i сказав:

– Любi брати, ви ж не думаете, що я розумiюся на цьому так само добре, як ви. Це похвально, що Нарцис так переймаеться школою i прагне вдосконалити навчальний план. Але якщо його начальник дотримуеться iншоi думки, то Нарцисовi належить мовчати й пiдкорятися, бо будь-якi вдосконалення навчання нiчого не вартi, якщо через них порушуеться порядок i послух у цiй обителi. Я картаю Нарциса за те, що вiн не вмiе поступатися.

А вам обом, молодим вченим, бажаю, щоб вам нiколи не бракувало зверхникiв, дурнiших за вас; немае нiчого лiпшого вiд зарозумiлостi. – З цим доброзичливим жартом вiн iх i вiдпустив. Проте вiн аж нiяк не забув протягом наступних днiв простежити, чи вчителi зумiли знову порозумiтися.

І ось сталося так, що в монастирi, який бачив безлiч облич, з’явилося нове лице, яке не належало до тих, що швидко забуваються. Це був хлопець, якого батько записав заздалегiдь i який прибув одного весняного дня, щоб навчатися у монастирськiй школi.

Бiля каштанового дерева юнак i його батько прив’язали своiх коней, а з ворiт назустрiч iм вийшов сторож.

Хлопчик подивився на ще по-зимовому оголене дерево.

– Такого дерева, – сказав вiн, – я ще нiколи не бачив. Красиве, дивовижне дерево! Хотiв би я знати, як воно називаеться.

Батько, чоловiк старшого вiку, iз заклопотаним i трохи роздратованим обличчям, не зважав на слова юнака. Зате сторож, якому хлопець вiдразу сподобався, вiдповiв йому.

Хлопець люб’язно подякував, простягнувши руку, й сказав:

– Мене звати Гольдмунд, я ходитиму тут до школи.

Лагiдно всмiхнувшись, чоловiк пiшов попереду прибульцiв через ворота, широкими сходами вгору, а Гольдмунд зайшов до монастиря без будь-якого страху, з почуттям, що вже може стати другом двом створiнням, яких щойно зустрiв: дереву i сторожевi. Прибулих прийняв отець завiдувач школи, а надвечiр ще й особисто абат. В обох мiсцях батько, iмперський чиновник, представив свого сина Гольдмунда i був запрошений якийсь час побути гостем обителi.

Втiм вiн скористався гостиннiстю лише на одну нiч, пояснивши, що завтра мусить повертатися. Як подарунок монастиревi вiн запропонував одного зi своiх коней, i цей дар було прийнято. Розмова з духовними особами була ввiчлива й прохолодна; але як настоятель, так i завiдувач з радiстю поглядали на Гольдмунда, що шанобливо мовчав, цей милий тендiтний юнак сподобався iм одразу.