Нарцис і Ґольдмунд

Вiн повернутий до свiту i слiдуе за голосом «темного» глибинно-чуттевого материнського начала, прагне осягнути життя не в абстрактних поняттях, а в зримих образах, вiн митець, одержимий пристрастю до самовираження.

З протиставлення духу й матерii, волоцюгування й осiдлостi постае розгалужена антитетика книги, що закладена вже в самiй символiцi iмен головних героiв. Зiставляючи два людських типи, Нарциса та Гольдмунда, Гессе зiштовхуе два свiтогляди й пiдходи до життя – споглядальний та дiйовий.

Роман «Нарцис i Гольдмунд» став пiдсумковою книгою, сповненою численних завуальованих натякiв на попереднi твори, що дае пiдставу розцiнити його як фiлософську оповiдь про «втечу i повернення блудного сина».

Роман може прочитуватися i як фiлософська рефлексiя, визначена Нiцше, i як популярна у лiтературi модерну проблема роздвоення свiдомостi, i як апорiя, написана пiд впливом глибинного психоаналiзу та iндiйськоi й китайськоi теорii пiзнання.

Наратологiчно ця антиномiя реалiзуеться шляхом змiни точок зору персонального оповiдача, хоча вiн сам залишаеться суто медiальним означенням та не втручаеться у свiдомiсть читача.

Оповiдна перспектива впродовж 18 роздiлiв книги зосереджена на життевому шляху Гольдмунда, i лише в останнiх двох роздiлах увага оповiдача концентруеться на долi Нарциса, в якого мовби немае свого самостiйного життя, вiн iснуе в нерозривнiй сув’язi з Гольдмундом.

«Нарцис i Гольдмунд» Гессе побудував на ритмi теми вiчного руху пiстрявим колом життя, як вiчну подвiйнiсть гри, боротьби i взаемозв’язку антитез Всесвiту, що е умовою його цiлiсностi.

Вже на перших сторiнках бачимо образи цiеi нерозривноi первiсноi едностi, якi затим отримують сюжетне розгортання як у контрапунктi вищезгаданих ритмiчних тем, так i на рiвнi розвитку фабули, на рiвнi композицii, системи образiв i поетичних мотивiв.

Задана в експозицii двоголоса тема набувае в зустрiчi Нарциса й Гольдмунда – персонiфiкованих полюсiв унiверсальноi едностi – свою подальшу сюжетну розробку. Опинившись в монастирi, Гольдмунд знайшов спорiднену душу в особi новiцiя Нарциса, свого «психоаналiтика», який володiе здатнiстю проникати в душi людей, що його оточують.

Вiн швидко зрозумiв, що пiд моральним тиском батька Гольдмунд «забув» про свою матiр, грiховну, з точки зору бюргерськоi моралi, жiнку.

Боротьба батькiвськоi настанови й материнського поклику, що вiдбуваеться в душi юнака, постае як протилежнiсть логоса й ероса, як унiверсальна подвiйнiсть стихiй буття.