Нарцис і Ґольдмунд

У спiввiднесеностi словесного ритму i фабульноi подii головний конфлiкт роману набувае глибшого сенсу – як неминучiсть особистiсного вибору там, де проявляеться надособовий закон вiчноi подвiйностi, як трагедiя сучасноi людини, обмеженоi рамками своеi iндивiдуальностi й приреченоi тим самим на неповноту iснування на одному з «полюсiв», – як ситуацiя особи, для якоi те, що у повнотi природного буття iснуе в гармонii, постае як неминучий вибiр «або-або».

Переживши справжнiй шок, Гольдмунд визнае свою «материнську» натуру i пiсля таемничоi любовноi пригоди з циганкою Лiзою (в романi е натяк на те, що його рiдна мати була циганкою, артистичною натурою) обирае свiй шлях: вiн втiкае з монастиря й розпочинае самостiйне, сповнене рiзноманiтних пригод страдницьке життя.

Чого вiн шукае? Чому вiн забувае мудрi поради Нарциса? Вiн шукае щастя й простих людських радощiв. Здаеться, його наставник незримо присутнiй бiля нього, нашiптуючи: облиш усе, повернись туди, де спокiйно.

Але чи можна купити безпеку цiною самого життя? Провiдною зiркою Гольдмунда стае любов до Жiнки, кохання у всiх його проявах. Жiнка окрилюе його. Жiнка кидае його то у вир пристрастi, то в лабети смертi.

Водночас – це ще й пошук неспокiйного i незмiнного у своiй змiнностi, а потяг до жiнок – це, по сутi, спроба наближення до iдеалу у фрейдистському розумiннi, до iдеалу в особi матерi. Це – ритм вiчного руху життя, де народження й смерть, щастя й бiль, юнiсть i старiсть, мудрiсть i наiвнiсть у кiнцевому пiдрахунку е полярними варiацiями якоiсь вищоi сутностi, що стае у цьому творi синонiмом божественного i довершеного: це Мати – Єва, Марiя, велика Праматiр усього сущого.

Тема материнського начала – провiдна, наскрiзна тема роману; зароджуючись у глибинах словесно-мовленневого рiвня, вона уособлюеться на рiвнi системи персонажiв у постатi Гольдмунда.

В суперечцi двох свiтiв, двох мелодiй буття за душу героя перемагае свiт материнського: приходячи до сутностi своеi натури, Гольдмунд пускаеться у сферу природного i чуттевого.

Його шлях пролягае до Матерi, образ якоi, вбираючи в себе всю множиннiсть iндивiдуального i випадкового, перетворюе його на цiлiснiсть всезагального. Розвиваючись вiд конкретного до унiверсального, цей шлях стае iстинним сенсом мандрiв героя, виводячи розвиток сюжетноi дii зi сфери особистого конфлiкту на рiвень проблем загальнолюдського масштабу.