Нарцис і Ґольдмунд

Проводячи свого героя колами земного пекла, жорстокого життя, Гессе показуе самовиховання Гольдмунда як шлях страждань. Адже тiльки спiзнавши страждання, людина мае змогу збагнути справжню цiннiсть життя.

З образом Гольдмунда тiсно пов’язана проблема творчоi особистостi, обраноi натури, тема мистецтва. Творчий дар пiдносить людину над тваринним свiтом, але вiн водночас i вiддаляе ii вiд обивателiв, мiщан, бюргерiв. І таким чином, ненависть-любов Гольдмунда до буденностi вiдкривае в ньому самому новий змiст.

У такому потрактуваннi творчоi особи, якiй все прощаеться, Гессе виходив з нiцшеанськоi iдеi надлюдини. Творчим даром надiленi лише окремi люди, такий дар – iскра божа. Герой роману, вiдiйшовши вiд участi в громадському життi, знаходить вихiд з тупика безглуздостi й безцiльностi iснування у мистецтвi. Саме художня творчiсть дае йому можливiсть розкрити своi здiбностi.

Життя стае суттевою частиною креативного мистецтва, що вiдкривае шлях до примирення дихотомii Духу i Природи.

Свiт чуттевостi, iнстинктiв, пiдсвiдоме, що ранiше вважалося певним вiдхиленням, притаманним лише творчим людям, тепер стало необхiдною умовою для створення мистецького твору. Для того щоб стати справжнiм митцем, необхiдно постiйно вчитися життю, набувати нових вражень i досвiду.

Своiм завданням як митця, Гольдмунд вважае максимальне наближення до розгадки таемниць життя. Йому вдалося знайти для цього свiй ключ. Таемниця – у едностi протилежностей, у iх змiнностi, i вiн пробуе передати цю еднiсть у своiх дерев’яних скульптурах.

Гольдмунд ставить перед собою смiливе завдання: розкрити суперечливий характер самоi творчостi – показати в нерухомому й застиглому змiннiсть, плиннiсть життя, зафiксувати живе у неживому, зупинити трепетну i нестримну миттевiсть, зачарувати за допомогою розуму, постiйного плину, здавалося б, безглузде у своiй постiйнiй змiнностi життя, вдихнути в нього свiй сенс. Його хвилюе саме ця таемниця мистецтва й природноi краси.

Становленню Гольдмунда як митця значною мiрою сприяе образ мiфiчноi матерi Гольдмунда, «жiнки артистичноi i грiховноi, яка символiзуе прапервень свiту i стихiю ероса-кохання – вiд найземнiших його проявiв до лицарського i мiстичного боготворення Мадонни». Створення образу Праматерi, символу сутностi самого життя, природи, символу абсолютноi довершеностi, стае найбiльшою мрiею Гольдмунда.