Нарцис і Ґольдмунд

Та невже вiн мiг викликати ii навмисне? Якими чарами зачарував вiн сина, що той повiрив у таке призначення й обов’язок? Що за людина цей батько? Хоч вiн навмисно доволi часто заводив про нього мову i Гольдмунд не раз говорив про нього, Нарцис все-таки не мiг уявити собi цього батька, не мiг побачити його. Хiба це не дивно, не пiдозрiло? Коли Гольдмунд говорив про форель, яку ловив малим, коли описував метелика, наслiдував крик птаха, розповiдав про товариша, про собаку або жебрака, тодi виникали образи, тодi щось можна було побачити.

Коли ж вiн говорив про свого батька, нiчого не можна було побачити. Нi, якби цей батько був дiйсно такою важливою, сильною, впливовою фiгурою в життi Гольдмунда, вiн зображував би його iнакше, змiг би представити його в iнших образах! Нарцис був невисокоi думки про цього батька, вiн йому не подобався; вiн навiть часом сумнiвався, чи той дiйсно був батьком Гольдмунда. Вiн здавався якимось порожнiм iдолом. Але звiдки у нього ця влада? Як йому вдалося наповнити Гольдмундову душу мрiями, такими чужими його сутностi?

Гольдмунд теж багато роздумував.

Хоч як вiн був упевнений у сердечнiй любовi свого друга, його не полишало гнiтюче вiдчуття, що той сприймае його не зовсiм серйозно i ставиться до нього завжди, як до дитини. І чому це друг постiйно дае йому наголошуе на тому, що вони рiзнi? Тим часом цi роздуми не зовсiм заповнювали днi Гольдмунда. Вiн не любив довго розмiрковувати. Протягом довгого дня були й iншi заняття. Вiн частенько затримувався у брата сторожа, з яким був у хороших стосунках. Хитрiстю i вмовляннями вiн завжди домагався дозволу годинку або й двi поiздити верхи на Блесi, i його дуже полюбили iншi мешканцi монастиря, зокрема мiрошник; частенько з його наймитом вони чатували за видрою або пекли оладки з нiжного прелатського борошна, яке Гольдмунд, тiльки по запаху, мiг iз заплющеними очима розпiзнати з усiх сортiв. Хоча вiн i багато часу проводив з Нарцисом, залишалося все-таки чимало годин, якi вiн присвячував своiм давнiм звичкам i радощам. Богослужiнням вiн теж здебiльшого радiв, охоче спiвав у хорi учнiв, молився на вервицi перед улюбленим вiвтарем, слухав прекрасну, урочисту латинь меси, милувався крiзь хмари ладану золотими вiдблисками начиння й орнаменту, спокiйними, поважними фiгурами святих на колонах, евангелiстами з тваринами, Яковом з брилем i торбою.