Нарцис і Ґольдмунд

Цi образи приваблювали його, цi кам’янi й дерев’янi фiгури здавалися йому таемничим чином пов’язаними з ним особисто, наприклад, як безсмертнi всезнаючi наставники, заступники й дороговкази його життя. Так само вiн вiдчував любов i таемний чарiвний зв’язок з колонами i капiтелями вiкон i дверей, з орнаментами вiвтарiв, з цими прекрасно окресленими опорами й вiнками, з цими квiтами i трав’янистим пишним листям, що проростало з каменю колон, так промовисто й переконливо обвиваючи iх. Йому здавалося цiнною, глибокою таемницею, що, крiм природи, ii рослин i тварин, була ще ця iнша, нiма природа, створена людьми, цi люди, тварини i рослини з каменю та дерева.

Нерiдко вiн проводив час, змальовуючи цi фiгури, голови тварин i пучки листя, а iнодi й намагаючись малювати справжнi квiти, коней, обличчя людей.

І ще вiн дуже любив церковний спiв, особливо хвалу Дiвi Марii. Вiн любив чiткий строгий хiд цього спiву, його постiйно повторюванi благання i звеличання. Вiн мiг з благоговiнням слiдувати iх гiдному поваги змiстовi або ж, забуваючи сенс, лише милуватися урочистими розмiрами цих вiршiв, наповнюючись ними, розтягнутими глибокими звуками, насиченими голосними, благочестивими повторами.

У глибинi серця вiн любив не вченiсть, не граматику й логiку, хоча в них теж була своя краса, а свiт образiв i звукiв лiтургii.

Знову i знову вiн ненадовго долав вiдчуження, що виникало мiж ним та однокласниками. Часом йому ставало прикро й нудно постiйно бути оточеним невизнанням i холоднiстю; вiн то смiшив похмурого сусiда по партi, то змушував базiкати мовчазного сусiда в дортуарi, цiлу годину намагався сподобатися i вiдвойовував-таки для себе на якусь мить кiлька очей, кiлька облич, кiлька сердець.

Двiчi через такi зближення, зовсiм того не бажаючи, вiн знову був запрошений «пiти на село». Тут вiн злякався i швидко вiдступив. Нi, в село вiн бiльше не ходив, i йому вдалося забути дiвчину з косами, бiльше нiколи про неi не згадувати, чи все-таки майже нiколи.

Роздiл четвертий

Довго залишалися марними спроби Нарциса розгадати Гольдмундову таемницю. Довго вiн, здавалося, безрезультатно намагався пробудити його, навчити його мови, якою можна було б таемницю розповiсти. З того, що друг розказав йому про свое походження i домiвку, не виходило картини. Був невиразний, безформний, але шанований батько та ще легенда про давно зниклу безвiсти чи загиблу матiр, вiд якоi залишилася одна назва.