Нарцис і Ґольдмунд

Адже нiчого не вiдомо? Може, вiн сильно чогось злякався? Чи звiстка про смерть? Якась серйозна суперечка, образа? Тодi все було б зрозумiло.

– Ми цього не знаемо. Подбайте, щоб до нього нiкого не пускали. Я вас прошу побути з ним, доки вiн не прокинеться. Якщо йому стане гiрше, кличте мене, навiть серед ночi.

Перш нiж пiти, старий ще раз нахилився над хворим; вiн згадав про його батька i той день, коли цього красивого веселого бiлявого хлопчика доставили до нього i як усi його негайно полюбили. І вiн любив на нього дивитися.

Але в одному Нарцис дiйсно мав рацiю: цей хлопчина нiчим не був схожий на свого батька! Ох, скiльки всюди клопоту, якi мiзернi всi нашi старання! Чи ж не прогавив вiн чогось у цьому бiдному юнаковi? Чи мав вiн хорошого духiвника? Хiба це нормально, що нiхто в монастирi не знае цього учня краще, нiж Нарцис? Чи може вiн йому допомогти, коли сам ще знаходиться в новiцiатi, не е анi братом, анi висвяченим, та й усi думки i погляди його мають у собi щось неприемно зверхне або й вороже? Бозна, може, й з Нарцисом давно поводилися неправильно? Бозна, чи не приховуе вiн за маскою покiрностi чогось поганого, може, вiн язичник? І в усьому, що колись вийде з цих двох молодих людей, була i його частка вiдповiдальностi.

Коли Гольдмунд опритомнiв, було темно. Голова здавалася порожньою i паморочилася. Вiн зрозумiв, що лежить у лiжку, вiн не знав, де саме, але й не думав про це, йому було байдуже. Але де вiн був? Звiдки повернувся, з якоi безоднi переживань? Вiн був десь, дуже далеко звiдси, вiн щось бачив, щось надзвичайне, щось прекрасне, i страшне, й незабутне – i все-таки вiн його забув.

Де це було? Що це там спливло перед ним, таке велике, таке болюче, таке блаженне, i знову зникло?

Вiн вслухався в глибину себе, туди, де сьогоднi щось прорвалося, щось трапилося, – що це було? Безладний рiй образiв навалився на нього, вiн бачив собачi голови, три собачi голови, вiн вдихав запах троянд. Як же йому було боляче! Вiн заплющив очi. Як нестерпно гiрко йому було! Вiн знову заснув.

Знову прокинувся i саме в ту мить, коли свiт сновидiнь поспiшно вислизав вiд нього, вiн побачив, вiн знайшов цей образ, здригаючись у болiснiй насолодi. Вiн мiг бачити, вiн став зрячим. Вiн побачив Їi. Вiн бачив велику, променисту, з пишними квiтучими вустами, з сяючим волоссям. Вiн бачив свою матiр. Одночасно йому почувся голос: «Ти забув свое дитинство».

Чий же це голос? Вiн прислухався, подумав i згадав. Це був Нарцис.