Нарцис і Ґольдмунд

Нарцис? І в одну мить, раптовим поштовхом все знову повернулося: вiн згадував, вiн знав. О мамо, мамо! Гори мотлоху, моря забуття були прибранi, зникли; величними, свiтло-блакитними очима втрачена, несказанно кохана, вона знову дивилася на нього.

Отець Анзельм, що задрiмав у крiслi бiля лiжка, прокинувся. Вiн почув, що хворий заворушився, почув його дихання. Вiн обережно пiднявся.

– Тут хтось е? – запитав Гольдмунд.

– Це я, не турбуйся. Я запалю свiтло.

Вiн запалив лампу, свiтло впало на його зморшкувате доброзичливе обличчя.

– Я що, хворий? – запитав юнак.

– Ти знепритомнiв, синку. Дай-но руку, перевiримо пульс. Як ти почуваешся?

– Добре. Дякую вам, отче Анзельм, ви дуже люб’язний. Зi мною вже все гаразд, тiльки втомлений.

– Звiно, що втомлений. Зараз iще заснеш. Випий спочатку ковток гарячого вина, ось воно тут. Давай осушимо з тобою келишок, мiй хлопче, за нашi хорошi стосунки.

Вiн уже тримав напоготовi кухлик глiнтвейну, дбайливо поставивши його в посудину з гарячою водою.

– Ось ми обидва й покiмарили трохи, – засмiявся лiкар. – Ти, мабуть, думаеш: «Оце так санiтар, що не може пильнувати хворого». Та що вдiеш, такi вже ми, люди. Давай вип’емо з тобою трохи цього чарiвного напою, малюче, немае нiчого кращого, нiж ось така маленька таемна нiчна пиятика. Отже, будьмо!

Гольдмунд засмiявся, цокнувся i покуштував. Тепле вино було приправлене корицею i гвоздикою i присолоджене цукром, такого вiн ще нiколи не пив. Вiн згадав, як колись уже був хворим, тодi ним переймався Нарцис.

Цього разу отець Анзельм був такий люб’язний до нього. Йому стало так добре, так приемно й дивовижно було лежати тут при свiтлi лампи й посеред ночi попивати зi старим отцем солодке й тепле вино.

– Живiт не болить? – запитав старий.

– Нi.

– А я, було, подумав, що у тебе кольки, Гольдмунде. Отже, це не воно. Покажи-но язика. Так, добре, старий Анзельм знов помилився. Завтра ти ще полежиш, потiм я прийду й огляну тебе. А вино ти вже допив? Правильно, воно мае добре подiяти на тебе.

Дай-но подивлюся, чи там не залишилося нiчого. Тут буде ще по пiвкелиха кожному, якщо подiлитися по-братськи. Ти нас добряче налякав, Гольдмунде! Лежав там на галереi, як дитина. У тебе справдi не болить живiт?

Вони посмiялися, чесно роздiлили залишки лiкарняного вина, отець жартував, а Гольдмунд вдячно й весело дивився на нього знову сяючими очима. Потiм старий пiшов вкладатися. Гольдмунд ще якийсь час не спав.