Нарцис і Ґольдмунд

У цей час я не зможу говорити нi про що мирське, навiть з тобою.

Гольдмунд зрозумiв. Вiн сумно сказав:

– Отже, ти робитимеш те, що робив би i я, якби вступив до ордену назавжди. А коли закiнчиш своi вправи, витримаеш достатньо постiв i молитов i неспання – що тодi стане твоею метою?

– Ти ж знаеш, – сказав Нарцис.

– Ну, так. Через кiлька рокiв станеш першим учителем, можливо, навiть керiвником школи. Вдосконалиш навчальний процес, збiльшиш бiблiотеку. Може, й сам писатимеш книги.

Нi? Значить, нi. Але в чому ж полягатиме мета?

Нарцис слабо посмiхнувся.

– Мета? Може, я помру керiвником школи, або настоятелем, або епископом. Все одно. А мета – завжди бути там, де я зможу служити найкращим чином, де мiй характер, моi властивостi й обдарування знайдуть найлiпший грунт, найширше застосування. Іншоi мети немае.

Гольдмунд:

– Для ченця немае iншоi мети?

Нарцис:

– Ну, звiсно, цiлей доволi. Метою життя для ченця може бути вивчення iвриту, тлумачення Аристотеля або розпис монастирськоi церкви, самiтництво i медитування або сотнi iнших речей.

Але це не моi цiлi. Я не бажаю анi примножувати багатство монастиря, анi реформувати орден або церкву. Я хочу в мiру моiх можливостей служити духовi так, як я його розумiю, й не iнакше. Хiба це не мета?

Довго обдумував вiдповiдь Гольдмунд.

– Ти маеш рацiю, – сказав вiн. – Я дуже завадив тобi на шляху до твоеi мети?

– Завадив? Навпаки, Гольдмунде, нiхто не допомiг менi бiльше, нiж ти.

У мене були труднощi з тобою, але я не проти труднощiв. Я вчуся на них, я iх майже подолав.

Гольдмунд перебив його, сказавши напiвжартома:

– Ти iх чудово подолав! Та все ж скажи: коли ти допомагав менi, керував мною i звiльняв, зцiлюючи мою душу, ти цим справдi служив духовi? А може, ти цим самим позбавив монастир ревного i доброзичливого послушника i виховав супротивника духу, такого, що вiритиме, прагнутиме й робитиме протилежне тому, що ти вважаеш добрим!

– Чом би й нi? – вiдповiв Нарцис з глибокою серйознiстю.

 – Мiй друже, ти все ще так погано знаеш мене! Я, либонь, занапастив у тобi майбутнього ченця, зате я вiдкрив тобi шлях до незвичайноi долi. Навiть якщо ти завтра спалиш наш милий монастир або оголосиш якусь божевiльну ересь, я нi на мить не розкаюся, що допомiг тобi стати на цей шлях.

Вiн лагiдно поклав обидвi руки на плечi друговi.