Нарцис і Ґольдмунд

– Бачиш, малий Гольдмунде, до моiх цiлей належить також ось що: ким би я не був – учителем, настоятелем, духiвником або ще кимось, я не хотiв би нiколи опинитися в ситуацii, щоб, зустрiвши сильну, обдаровану й особливу людину, не змогти ii зрозумiти, розкрити i пiдтримати. І я кажу тобi: що б не вийшло з тебе чи з мене, як би не склалося наше життя, якщо я справдi буду тобi потрiбний i ти покличеш мене, я завжди вiдгукнуся. Завжди!

Це звучало як прощання i дiйсно було передчуттям прощання.

Стоячи перед другом i дивлячись в його рiшуче обличчя, цiлеспрямований погляд, Гольдмунд остаточно зрозумiв, що вони бiльше вже не брати i товаришi i що шляхи iхнi розiйшлися.

Той, хто стояв перед ним, не був мрiйником i не чекав якихось покликiв долi; вiн був ченцем, вiн здав себе, вiн належав чiткому порядку й обов’язку, був слугою i солдатом ордена, церкви, духу. А вiн сам, сьогоднi це йому стало ясно, не належав сюди, вiн був без батькiвщини, невiдомий свiт чекав на нього. Те саме було колись з його матiр’ю. Вона залишила дiм i господарство, чоловiка й дитину, спiльноту й порядок, обов’язок i честь i пiшла у невiдомiсть i, мабуть, давно там загинула. У неi не було мети, як i в нього. Мати цiлi дано було iншим, а йому нi. О, як добре все це вже давно побачив Нарцис, як вiн мав рацiю! Незабаром пiсля цього дня Нарцис нiби зник, вiн наче став раптом невидимим. Інший учитель вiв його уроки, його кафедра в бiблiотецi була порожня. Вiн ще був тут, ще не повнiстю став невидимий, iнодi можна було бачити, як вiн проходить по галереi, iнодi чути, як шепоче молитви в однiй з каплиць, стоячи на колiнах на кам’янiй пiдлозi; було вiдомо, що вiн почав готуватися до постригу, що вiн постить i встае по три рази за нiч читати молитви. Хоч вiн i був тут, та все-таки перейшов уже в iнший свiт; його можна було бачити, досить рiдко, але вiн був недосяжним, з ним не можна було нi спiлкуватися, нi говорити. Гольдмунд знав: Нарцис з’явиться знову, займе свою кафедру, свое мiсце в трапезнiй, знову розмовлятиме, – але минулого не повернеш, Нарцис нiколи бiльше не належатиме йому. І коли вiн думав про це, то зрозумiв, що Нарцис був единою причиною, чому монастир i чернецтво, граматика i логiка, навчання i дух стали для нього такими важливими i так йому подобалися. Його приклад вабив його, стати, як вiн, – було його iдеалом. Правда, був ще й настоятель, його вiн теж шанував i любив i бачив у ньому високий приклад для наслiдування.