Диктатор

Вiн бачить тiльки ii i не знае, як пiдiйти до неi, як сказати про те, що вiдчувае в ту мить, як полонити ii душу, як зробити дiвчину тiею единою, з якою варто жити до самоi смертi.

У якусь мить вiн наважуеться на вчинок i вже робить декiлька крокiв, коли бiля бiлявки гальмуе чорний «мерседес». До автiвки хутко пiдбiгае «мамка», нахиляеться i веде переговори з потенцiйними клiентами. Далi подii розвиваються доволi швидко. З «мерседеса» виходять двое. Вони чеченцi. Один низький на зрiст, iнший – високий.

Перед ними шикуеться ряд повiй, i чоловiки обирають собi дiвчат, наче худобу на базарi. Олег розумiе, що усi дiвчата, якi стоять перед чеченцями, – слов’янки. І тут у ньому народжуеться ненависть до чужинцiв, до тих, хто спустився з гiр, аби правити його рiдним мiстом. Шевцов стискае кулаки, в яких затиснутi два кастети, дивиться по сторонах i перебiгае вулицю. Вiн рухаеться у напрямку «мерседеса». Вiн знае, що йому робити, i не думае про наслiдки. Вiн росiянин, i це його земля.

Перший удар Шевцова потрапляе у голову чеченця, меншого на зрiст. Той починае падати, i його товариш намагаеться дiстати пiстолет, але Олег вже б’е його прямо у нiс. Удар видаеться дещо змазаним, i кастет трощить чеченцю верхню щелепу. Декiлька повiй, а особливо iхня «мамка», кричать, але в очах iнших дiвчат Олег бачить задоволення i цiкавiсть. До нього вже починають бiгти охоронцi, якi приставленi до шльондр одним iз сумнозвiсних московських злочинних угруповань, але Шевцов не втрачае контролю над собою i робить усе так, як те i задумав.

Вiн пiдходить до повii, яку несамовито кохае вже близько семи хвилин, i бере ii за руку.

– Сiдай у машину, дурна! – наказуе вiн iй.

– Вiдпусти мене, шалений бовдуре! Тобi не жити! Ти хоча б знаеш, на кого пiдняв руку?! – верещить дiвчина, намагаючись вирвати свою руку.

І тут Шевцов починае усвiдомлювати всю безглуздiсть власних дiй.

– Блядь, – цiдить вiн крiзь зуби у самiсiньке обличчя тiй, заради якоi i пiрнув у халепу, а один iз браткiв уже б’е його по головi.

Олег падае на землю й останне, що встигае зробити перед тим, як повнiстю втратити свiдомiсть, закривае голову руками.

– Це все? – питае майор ФСБ Погодiн свого пiдшефного, одного з кримiнальних авторитетiв Москви.

– Начебто все. Поiду я. Там у моiх лярв одна ситуацiя виникла. Одночасно i кумедна, i доволi неприемна, – каже той i вже збираеться йти геть.

– Щось серйозне?

– Та нi.