Казки, легенди, притчі

Фрау Агнес носила простi, але гарнi й завжди новi вбрання нiжних кольорiв. Їi обличчя по-дiвочому було юним i вузьким, каштанове волосся заплетене в тугi коси й укладене довкола витонченоi голiвки. Барон був закоханий у неi ще до того, як вiн iз ганьбою прогнав свою дружину, й тепер кохав ii з новою силою. Вiн зустрiчав ii вранцi в лiсi, а вночi вiдвозив рiчкою на гондолi до очеретяноi хатинки в плавнях; i там ii усмiхнене дiвоче обличчя лежало на його рано посивiлiй бородi, а ii нiжнi пучки гралися з його жорсткою та твердою рукою мисливця.

Фрау Агнес ходила на свята до церкви, молилася та подавала милостиню злидарям. Вона приходила в селi до лiтнiх бiдних жiнок i дарувала iм черевики, причiсувала iхнiх внучат, допомагала iм у шитвi, i, йдучи геть, полишала у iхнiх хатинках м’який блиск юноi святоi. Фрау Агнес жадали всi чоловiки, i той, хто iй подобався, або той, хто з’являвся в потрiбний момент, мiг поцiлувати ii руку, ба, навiть отримати поцiлунок у вуста, а кому таланило й, хто був статний собою та високий на зрiст, той мiг i наважитися залiзти до неi вночi через вiкно.

Усi це знали, i барон також, однак прекрасна Агнес iшла своiм шляхом далi, посмiхаючись, iз невинним поглядом, мов незаймана дiвчина, яку не можуть зворушити жоднi жадання чоловiкiв. Часом з’являвся новий коханець, який обережно залицявся до неi, наче до якоiсь недосяжноi красунi, блаженствував у благословеннiй гордостi вiд такого розкiшного завоювання й дивувався тому, що iншi чоловiки не заздрили йому, а тiльки посмiхалися.

Їi будинок, сповнений тишi, стояв скраю похмурого парку, що зарiс в’юнкими трояндами, самотнiй, мов здичавiлий, казковий лiс. Вона мешкала в ньому, виходила з нього й поверталася до нього лiтнього ранку, свiжа та нiжна, немов троянда, з осяйним блиском на дiвочому обличчi й важким вiнком кiс довкруж витонченоi голови. Лiтнi бiднi жiнки благословляли ii i цiлували iй руки, чоловiки поштиво вiталися з нею й посмiхалися за спиною, дiтлахи пiдбiгали до неi, випрошували в неi милостиню й дозволяли гладити себе по голiвцi.

– Чому ти така? – запитував ii часом барон i погрозливо дивився на неi своiми похмурими очима.

– Хiба ти маеш право на мене? – запитувала вона здивовано, заплiтаючи каштановi коси.

Найбiльше ii кохав поет Флорiберт. Його серце частiше билося, коли вiн бачив ii. Коли ж до нього долинали поганi чутки про неi, сум оповивав його, вiн хитав головою i не вiрив цьому.