Казки, легенди, притчі

Тому я прошу тебе, дозволь менi усамiтнитися на деякий час i присвятити себе вправам iз мистецтва складання вiршiв, бо, як менi здаеться, коли я керуватиму власним господарством i своею дружиною, то це не сприятиме моiй повнiй вiддачi таким заняттям. Тепер же я ще молодий i не обтяжений iншими обов’язками i тому хотiв би ще деякий час вiддатися мистецтву поезii, вiд якоi сподiваюся отримати насолоду й славу.

Його слова дуже здивували батька, i вiн так вiдповiв синовi:

– Гаразд.

Я бачу, що для тебе мистецтво – найдорожче за все на свiтi, раз ти заради нього готовий вiдкласти свое власне весiлля. Чи, може, мiж тобою й нареченою виникла якась суперечка, то ти так i скажи менi, щоб я мiг допомогти тобi помиритися з нею чи пiдшукати тобi якусь iншу дiвчину.

Однак юнак запевняв, що вiн кохае свою наречену не менше, нiж досi, i що мiж ним i нею немае й краплi розбрату. Водночас вiн розповiв батьковi про дивовижну зустрiч, що примарилася йому на святi лiхтарiв, про великого Майстра, учнем якого вiн хотiв би стати й настанови якого будуть для нього дорожчими за будь-яке щастя у всьому свiтi.

– Гаразд. Так уже цьому й бути, – промовив батько. – Я даю тобi один рiк. Нехай цей сон стане на певний час твоею провiдною зiркою, можливо, вiн посланий тобi невiдомим богом.

– Можливо, що менi замiсть одного року потрiбно буде два, – вiдповiв перегодя Хань Фук.

– Хто зна?

Засмучений батько благословив сина, а юнак написав своiй нареченiй листа й, попрощавшись з усiма, вирушив у дорогу.

Пiсля тривалого мандрування вiн досяг гирла великоi рiки й невдовзi помiтив самотинну бамбукову хатину, а перед нею на плетенiй циновцi сидiв той самий старий, якого вiн бачив бiля дерева на березi рiчки. Вiн сидiв i грав на лютнi. Завваживши гостя, що наближався до його хатини з побожним трепетом, не пiдвiвся i не привiтався з прибулим, а тiльки посмiхнувся до нього, i його пальцi ще вправнiше та спритнiше ковзали струнами, а чарiвлива музика пливла, нiби срiбна хмарка над долиною, вiд чого юнак завмер подивований у солодкому замилуваннi, забувши геть усе на свiтi, доки Майстер Божественного слова не вiдклав свою маленьку лютню i не попрямував до хатинки.

Хань Фук зi страхом Божим рушив слiдом i вiднинi став його слугою й учнем.