Казки, легенди, притчі

Зараз, наприклад, я мiг би проспiвати пiсеньку про юну дiвчину, яка вийшла з лiсу i несе обiд женцям.

– І ти це можеш? Так заспiвай же!

– Так, але ж як тебе, власне, звати?

– Брiгiтта.

І я заспiвав пiсню про чарiвну Брiгiтту в солом’яному капелюшку, i я спiвав про те, що вона несе у кошику, як задивляються на неi квiти, як голубий вiтер несеться iй назустрiч через огорожi садиб i все, як належить.

Вона уважно наслухала, а потiм сказала, що пiсня красива. А коли я розповiв iй, що голодний, вона трохи пiдняла скатертинку, що накривала кошик, i дiстала звiдти кусень хлiба.

Коли я, смачно вiдкусивши вiд скибки, бадьоро закрокував далi, вона дорiкнула менi:

– Не гоже iсти на ходу. Спочатку потрiбно робити одне, а потiм iнше.

І ми сiли на траву, i я iв свiй хлiб, а вона, обхопивши руками колiна, поглядала на мене.

Коли я доiв свiй хлiб, вона запитала:

– Чи не хочеш ти чогось заспiвати менi?

– Хотiти, то я хочу. Але ж про що?

– Про дiвчину, вiд якоi пiшов коханий, i як це сумно.

– Нi, цього я не можу. Я не знаю, як це бувае, та й не варто так дуже перейматися. Мiй тато велiв менi спiвати тiльки поряднi й милi пiснi. Я заспiваю тобi про зозуленьку чи про метелика.

– А про кохання ти нiчого не знаеш? – запитала вона перегодя.

– Про кохання? Звiсно, що знаю, адже це щось найпрекраснiше!

І я, не гадаючи довго, заспiвав про сонячний промiнчик, який кохае червонi маки, i як вiн граеться з ними, i який вiн щасливий, i про самку зяблика, яка чекае на свого зяблика, i коли той з’являеться, вона вiдлiтае вбiк, вдаючи, нiби злякалася.

І вiн спiвав далi про дiвчину з карими очима i про юнака, який завiтав до цього краю й проспiвав пiсню, за що отримав у винагороду кусень хлiба, але тепер хлiб йому вже не потрiбний, вiн бажае отримати вiд юноi дiвчини поцiлунок, i хоче дивитися у ii карi очi й спiвати про це так довго, доки вона не розсмiеться та не притулить своi вуста до його вуст.

І тут Брiгiтта перегнулася до мене, i, зiмкнувши своi вуста з моiми, заплющила очi, а коли iх вiдкрила знову, то побачив у наближених брунатно-золотистих зiрочках свое зображення й кiлька бiлих польових квiтiв.

– Свiт чудовий, – промовив я. – Батько мав рацiю. Нумо я допоможу тобi нести кошика, щоб ти вчасно прийшла до женцiв.

Я взяв ii кошик, i ми попростували далi.